Після невдалих спроб почитати я заснула. Сьогодні вже неділя, і потрібно зробити ці вихідні незабутніми. Спочатку я вирішила написати мамі, дізнатися, як у неї справи і коли вона приїде. Чекати довго не довелося — мама одразу ж подзвонила.
— Сонце, привіт. Як у тебе справи? — нарешті почувся мамин лагідний голос.
— Привіт, мамо. У мене все добре, а ти як? Скоро повернешся?
— Все гаразд. Було б все так легко, але мені додали роботи, тож, можливо, я тут ще на пару днів, — засмучено промовила мама.
— Це сумно. Я так за тобою скучила, хочу скоріш тебе обійняти.
— Я теж, але не переймайся, я скоро приїду. І скажи, коли тобі потрібні будуть гроші. Цілую.
— Бувай.
Після розмови з мамою мені стало так добре, хоча її треба було ще довше чекати. Я встала з ліжка і вирішила приготувати собі сніданок. Поївши, я почала планувати свій день. Спочатку прибирання, потім прогулянка, а також треба зайти в бібліотеку, щоб знайти і дочитати книжку, яку мені вчора так зіпсували. Я дуже хотіла дізнатися про той самий горщик сліз і планувала знайти ще якусь містичну книжку.
Нарешті я закінчила з прибиранням. До прогулянки я довго підбирала одяг, але врешті зупинилася на білій сукні. Думала, що треба купити трохи нового одягу. День був похмурий, сірі хмари приховали моє яскраве сонце, а вітер поступово набирав сили, роблячи погоду холодною. Побачивши бібліотеку, я швидко зайшла всередину, щоб зігрітися. Тут я не відчувала себе комфортно, але ця темна атмосфера подобалася мені. Я почала шукати книжку, якої мені бракувало. Обшукавши всі полиці, я її не знайшла, але натрапила на дещо, що трохи злякало мене. Чорна обкладинка книги з кривавими слідами відбитків рук зовсім не тривожили мене, як назва: "Історія Палацу Пітьми знову реальна?" В ній не було нічого моторошного, але вона нагадувала мою колишню книгу. Розгортаючи сторінки, я бачила не тільки текст з незнайомими мені словами, але й темні, досить реалістичні малюнки. Вона мені сподобалася і дуже зацікавила. Взявши книгу з полиці, я вирішила придбати її назавжди. Тому я наполегливо просила бібліотекарів продати її мені, і мені вдалося!
Повернувшись додому, я хотіла зігрітися, бо на вулиці було дуже холодно. Переодягнувшись, я випила чаю. Діставши з сумки книжку, почала ретельно розглядати її і записувати всі незнайомі слова на листок паперу, але їх виявилося дуже багато. Мій вечір проходив за знаходженням значень незрозумілих мені слів. Для створення відповідної атмосфери я запалила свічки і вимкнула світло, залишивши лише настільну лампу. З кожною прочитаною сторінкою я заглиблювалася все більше, але незрозумілі слова дратували мене, і я не могла знайти їх значення. Минуло декілька годин, але безуспішно. Тож я поклала книгу на її нове місце і лягла спати.
Кров, піт, крики та сльози. Запах свіжих мерців заповнював темний коридор. Де я знаходжусь? Я була лише в білій сукні, по руках стікала кров, що викликало в мені жах. Я закричала від побаченого, але це було моєю помилкою. З кожним кроком до мене наближалася фігура... дівчини? Її сукня була вся в кривавих плямах, і вона повільно розглядала мене. Її очі були наповнені жахом, вона ніби благала про допомогу.
— Нас тут багато, — це були її останні слова перед тим, як впасти.
Сльози лилися з моїх очей. Я хотіла додому, благала лише про те, щоб знову опинитися в ліжку. Довго ходила по підлозі, просоченій кров'ю. Це було страшно, всюди лежали тіла жінок, понівечених гострими предметами та укусами. Мені було шкода їх, але якщо я опинилася тут, то зі мною все буде гаразд? Але чому я тут? Хто цей монстр? Чим далі я заходила в глибини цього приміщення, тим сильніше відчувався запах крові. Увійшовши до однієї з кімнат, я відчула нестерпний холод. Почала бігти і кричати про допомогу. Не бачила жодних дверей для виходу з цього палацу жаху. Присіла на коліна, благаючи про порятунок. Чи почув мене хтось?
Стукіт чийогось взуття означав моє виживання чи смерть. З кожним моїм вдихом фігура наближалася. За хвилину чоловік був біля мене. Погане освітлення не дозволяло роздивитися його обличчя, але його пропорції були привабливими. Він підійшов до мене, взяв за підборіддя своїми холодними та блідими руками і промовив:
— Ти не повинна була цього бачити.
Я не встигла зрозуміти, як опинилася на ліжку, вся брудна від крові та пилу, в незнайомому приміщенні. Без жодних думок пішла до душу. На годиннику було 4:06, ще рано, щоб прокинутися. Вийшовши з ванної кімнати, отримала повідомлення від незнайомця. Я боялася його прочитати, але дуже хотіла знати, що там.
— Кров тобі личить.
