Ice soul // J.H

Part 7

Джейден Хосслер щось на кшталт головного красунчика і неймовірного бабника.
Кліше нетфліксу мене просто переслідує.
Наша школа знаходиться в престижному районі і не дивно, що більшість учнів так чи інакше багаті дітки, яким все дозволено. Ми з Раяном потрапили сюди випадково, зайняли місця інших двох учнів. Там досить довга історія. Раяна вона оминула, мій брат мав звабливу зовнішність і був дуже харизматичним. Дівчата таки дзюрились кип'ятком, коли він дарував їм бодай погляд, не кажучи уже про те, щоб привітатися з ними.
Мені ж моє місце в школі обернулось пеклом. Я вже казала, що відставала по навчанню і через це наді мною знущались. Всі ставали старшими, а отже і причини для знущань мінялись. Якось Каліста Вуд рознюхала, як я потрапила в цю школу, розказала про це всім і кожному, звичайно не згадуючи того факту, що мій брат також опинився тут так само, як і я. Вона влаштувала мені справжній кошмар. Наступного дня на мене вилили воду з туалету та зверху обмотали туалетним папером і сфотографували.
Як думаєте, хто став темою номер один найближчий місяць? Правильно. Я.
Дивно як тоді про це не дізнався мій брат...

Вперше я зважилась розповісти про знущання мамі. Того ж дня я прийшла додому, тата, як завжди, не було, Раян ще на тренуванні, а ось мама стояла на кухні і готувала щось. Глибоко вдихнувши я привернула на себе увагу, сіла за стіл і опустивши погляд почала говорити. Розповіла не все і в основному дуже на поверхі. Я так сильно чекала підтримки, але отримала твердого ляпаса.

— То що тебе не влаштовує? Ти така нікчема, що й не дивно. Слухай, ти в тій школі на пташиних правах, тож припни язика і сиди мовчки.

— Мамо, але ж вони знущаються наді мною! — Вже не витримала і вигукнула я.

— То це вже твої проблеми, знущаються над невдахами і бовдурами. Не дивно, що над тобою теж.

Рідна матінка сказала, що я цього заслуговую, а я розплакалась і замкнулась у кімнаті до вечора. Ревіла як ненормальна, а коли Раян второпав, що щось не так і я не відгукуюсь, а з моєї кімнати чути як я шморгаю носом,  то почав всовувати попід двері цитрусову пастилу в плівці, либонь щойно куплену. Маючи намір залишитись наодинці в той день, я з тріском провалилась, бо брат прихопив ще й лимонне морозиво. От так коли я відімкнула двері кинулася в його обійми й розревілась. Вже трохи заспокоївшись вивалила йому все, як на сповіді, і про знущання в молодшій школі, і про Калісту, і про воду з туалету, і про маму, змовчала тільки про участь декількох людей.

Пам'ятаєте я згадувала про пекло? Забудьте. Пекло мене чекало пізніше.

Інстинкт самозбереження працює в мене відмінно, саме тому тільки но почувся дзвоник на перерву, я вилетіла з класу подалі від Джейдена, хокеїстів і взагалі всіх, хто може прибити мене до землі.
Що ж, втікти на заднє подвір'я школи – найкращий вихід з ситуації. Не думаю, що його високість Хосслер буде аж надто мене розшукувати.
На задньому дворі продовжується чудовий сад, тільки тут ще гарніше ніж біля входу. Вмостившись під якимось деревом я дістала з рюкзаку пляшечку йогурту. От так і просиділа десять хвилин в роздумах, як би то мені лишитися живою і довчитися цей рік. А що простіше, то як забрати свій телефон в Хосслера.

Наступний урок – фізкультура. От блін, не дуже вже я хочу туди, та і як мені дістатись роздягальні, щоб ніхто при цьому мене десь не облив фарбою або щось гірше. Там уже певно всі бачили листівки з моїм лицем, як на дикому заході «Живим або мертвим». Бррр

В спортзал є два входи: Двері з коридору школи і вхід з іншої сторони, використовується, щоб швидше виходити на баскетбольне поле. З залу є прямий вхід в роздягальню. Окей це простіше ніж я думала.

— Правий бік з середини... Значить мені вліво. — Думала я в голос і направляла себе.

І бінго. Я поряд з чорним входом. Тягнуся до залізної ручки і... Трясця. Зачинено.

— Ненавиджу цей день. — Пробурмотіла я собі під носа і задерла голову у розчаруванні.
Аж коли я почала опускати її, на очі мені трапилось вікно праворуч від дверей.


Якщо вірити моїй пам'яті, воно веде у підсобку прибиральниці поряд із спортзалом і сама прибиральниця там майже ніколи не з'являється. Вікно прочинене на провітрювання.

Коли жила в ЛА, то частенько вешталась вночі містом, тікаючи з дому. Я це робила не як підлітки з серіалів нетфліксу через вікно, а як нормальні люди через двері, які замикаються без ключа, а от без ключів не відкриєш. Вгадайте, хто виграв це життя і одного разу забув їх в іншій куртці? Бінго. Я.
Вікно на кухні було прочинене на провітрювання, тож я якось підстрибнула на підвіконня, що знаходилось знадвору, там зазвичай були горщики з квітами, але ми з татом не надто вправні садівники, тож в нас все повиздихало. Просунувши руку в щілину, якимось дивом мені вдалось прокрутити ручку вікна в бік, тим самим відчинити вікно на повну, щоб я могла залізти.

Я хату я зайшла, але наступного ранку мої нічні походеньки випливли, бо бачте сусідці не спалося і вона подумала, що я – злодій. На ранок викликала поліцію і мені дуже довго довелось пояснювати де я була, з ким і якого біса лізла до власного дому через вікно.

Я рада, що отримала досвід – залазити в прочинені на провітрювання вікна, бо зараз це, скоріше за все, врятує мою шкуру від Хосслера. Тож повторивши всі свої махінації, як і дома в Лос Анджелесі, вже за хвилину я була в приміщені.

— Спритність рук і ніякого шахрайства. — Проговорила я собі, обтрушуючи руки одна об одну.

Краще б я йшла, як нормальні люди через звичайний вхід...
Більше ніколи, Гвен, чуєш, ніколи не довіряй своїй пам'яті.

— А най його... — Тільки й змогла вимовити я, коли піднявши погляд, я побачила половину хокейної команди.

Гвінет Мартін, я вас вітаю. Ви — найневдачніша людина у всесвіті!

— Що це за ластівка у віконце влетіла? — Дуже двозначним тоном подав голос один з них.

Нагадаю: я знаходжуся у розшуку ФБР - хокейна версія. Тобто всі кому Хосслер видасть карту смерті, зазнають найстрашніших знущань від всієї команди, ну і як бонус, школи. Вітаю у моєму житті.

— Мишка прибігла у мишоловку навіть без сиру. — Проговорив Крістофер Браун. Наскільки мені відомо від Аманди, він дуже змінився за останні роки.

І так, ще одна подробиця. Я зараз ніфіга не в підсобці прибиральниці. Думаю це очевидно. Я потрапила пряменько до чоловічої роздягальні. Добре, що хоч вони щойно зайшли і я не стала свідком повністю оголених тіл. Хоча краще б вони сюди не заходили.

— Ой, я щось переплутала. Піду вже. — Набравши розгону, я би вже дременула, але сильна чоловіча рука хапнула мене і відштовхнула назад. Кріс.

— Замкніть двері. — Відказав команді Хосслер і підняв свій холодний, залізний погляд на мене. Якби він мав таку здібність, то змусив би мене зникнути цим поглядом, але поки він змушує тільки почуватися, як шматок лайна. Повільними кроками він почав наближатись до мене, як лис підкрадається до здобичі. А я ж потопталась назад поки не врізалась спиною у стіну. Супер, нетфлікс і його кліше це звичайно круто, але не тоді коли мені щойно розписалися у свідоцтві про смерть. — Втеча тобі не допоможе. — Він близько, аж занадто, але не торкається. Ні, він ніколи не доторкнеться до мене. — Трусишся як осиновий листочок. — Його ліва рука сперлась на стіну поруч з моєю головою. — Я знищу тебе, мала лярво. — Гучний звук хлопку пройшовся по кімнаті і всі замовкли. Не знаю де взялася сміливість і я про це пожалкую уже через хвилину, але я ніколи, нікому не дозволю називати себе лярвою або подібними словами. Я не нагороджу такою честю і Джейдена Хосслера. Довго чекати на відповідь моїм діям не довелось, він відступився назад, а до мене наблизився Дерек Найт — височезний хлопець, один з гравців хокейної команди. Він схопив мене за волосся, смикнувши з такою силою, що дивно як він не вирвав їх. Добре махнувши він жбурнув мною об лавку.

Бумеранг сам не повернеться до твоїх кривдників, ти мусиш сам розвернути його до них.