Екліпса: Спадкоємиця

ІІІ. Разом проти всіх

Джеймс підбіг до мене та став на коліна.

- Я не вірю своїм очам!- казав він.

- Джеймсе, я не хочу цього шлюбу! Будь ласка, не треба!

- Принцесо, у нас немає вибору. Повернімося в замок? Твоя мати місця собі не знайде.

Я поглянула на нього сумними очима. Його були не менш. Джеймс дав мені руку. Піднявшись, дійшли до дверей.

- Я зараз.- сказала я йому. Принц вийшов, а я повернулася до Ельфіри.

- Люба, я чим зможу допоможу. Ти завжди зможеш прийти до мене.

Я обійняла її, міцно-міцно. Не зважаючи на те, що живе вона більше, ніж я разів у десять, я могла довіритися їй як рідній людині.

Я попрощалась і вийшла з будинку. Джеймс підсадив мене на коня, а потім і сам сів.

- Джеймс, не будемо спішити, добре?

- Звичайно.

Далі їхати в мовчанні. Я була дуже втомлена і виснажена подіями. Голова лягла йому на спину, а руки зімкнула навколо нього.

- Навіщо ти мене шукав?- майже пошепки сказала я.

- Тільки заради твоїх батьків. Ти б бачила, що було з вартою, коли твій батько дізнався про це.

- Не хочу навіть думати.

Пауза. Мовчання перервав принц.

- Це правда?

- Що саме?

- Що тобі подобається мій брат.

Я замовкла. Було болісно про це говорити.

- Я зрозумів. Значить подобається. Я тобі от що скажу. Він не такий, яким здається. Насправді він жорстока людина, але це приховує. Хочеш вір, хочеш не вір. Діло твоє. Хочу, щоб ти просто знала.

- Я не знаю, чи вірити тобі. Я тебе вперше в житті побачила. Але ти кидаєшся шукати, не знаючи мене. А Ліам..він чомусь не пішов слідом за тобою.- пауза.- Невже я була для нього іграшкою? І його "кохання" це фальш?

По щоці побігла гаряча сльоза. Я її витерла.

- Не треба плакати. Ти його знала лише кілька днів. Ти не могла знати його намірів. Ти занадто юна, аби зрозуміти його наміри. Знаєш, кохання затьмарює розум. Воно підштовхує робити дивні речі.

Мовчала. Джеймс наспівував якусь пісню:

L'amour va couler
Elle est comme un bateau dans l'eau
Et tu es mon seul amour
Les vivants m'ont demandé¹