Екліпса: Спадкоємиця

ІV. План "Шпигунка"

Встала денна зірка. Голова віддавала болючими пульсаціями. Вчорашні події давали про себе знати.

— Доброго ранку, принцесо. Як спалося?– почувся знайомий чоловічий голос. Остаточно розплющивши очі, побачила Джеймса, який сидів на моєму місці біля вікна.

— Доброго..? А що ти робиш в моїй кімнаті? І як довго?– запитала, заховавши тіло під ковдру.

— Вирішив тебе провідати.

— Дивно. Але нехай.

— Як ти?– його сумний вигляд мене ранив.

«Невже це через мене?»

— Краще, ніж вчора.– все-таки я наважилась спитати його.— Джеймсе, це через мене ти такий?

— Який? Сумний?– замовк, але швидко продовжив.— Так. Я не можу зрозуміти, навіщо ти так зробила. Невже я такий гидкий?

— Ні, ні. Я не через тебе втекла. Через батьків. Я не хочу їх бачити. Мені серце болить від того, що вони хочуть зробити.

Джеймс змінився в обличчі. Тепер воно видавало здивування.

— Що..? Вони щось погане хочуть з тобою зробити?

— Ні. Не зі мною. З королівствами. Вони хочуть захопити владу в Аурані, а потім об'єднати два королівства в одне. В основному. Вони хочуть одружити Лорену та Ліама для цього. Я думаю твій батько не знає про це. Але цього треба уникнути. Я не хочу, аби в наших корілівств була така доля.

— У мене в голові не вкладається все, що ти сказала. Це неприпустимо!

— Я не можу заперечувати планам батька. Але...

— Що «але»?

— Ми могли б об'єднати зусилля і не дати зробити так, як вони хочуть.

— Я в справі.

***

Вечір. Всі смакують шедевром нашого кухара. Я сиджу коло Джеймса, Лорена коло Ліама. Все як і "має" бути.

— Знаєте, королю Фрідріх, я хотіла вибачитися, що втекла перед приїздом вашого сина. Мені дуже соромно.– говорила, наче мені справді було шкода.— Перед Джеймсом я вже вибачилась. Сподіваюся, що ми забудемо цей випадок.

Я поклала долонь на руку Джеймса. У нас був план. Змусити всіх вірити, що у нас любов. А потім наробити галасу. Та такого, аби король Фрідріх відмінив весілля не тільки наше, але і Ліама з Лореною.