All on black

1

Фелікс пошкодував ще на першому курсі, що повівся на вмовляння старшого брата та вступив до поліцейської академії слідом за ним, а остаточно впевнився в цьому ледь не з перших днів роботи.

«Тут класно, Йонбок, тобі сподобається», «ми потім зможемо працювати разом, Йонбок», «пересаджаємо всіх злочинців, хіба не круто, Йонбок?»

Ага, просто неймовірно круто. Фелікс зрозумів, що його обдурили, страждаючи на плацу під палючим сонцем з ще десятком таких самих придуркуватих. Інструктор, здається, збирався вимуштрувати з них ніндзя, а не звичайних робітників поліції, котрі ловитимуть дрібних крадіїв в цілодобових супермаркетах.

Мінхо, зараза така, під час недільного відеодзвінка на його цілком виправдані завивання, що перемежалися з добірною лайкою, реготав до сліз, слав в камеру повітряні поцілунки та демонстративно крутив натертим до блиску значком помічника офіцера.

- Не лише ж мені було там мучитись, мілкий.

Фелікс тоді аж повітрям захлинувся від обурення. Це що, улюблений братець заманив його сюди, щоб самому було не так образливо за всі знущання та непомірні навчальні навантаження? Та Фелікс би краще в армії ще раз відслужив. Двічі. Там хоч не змушували після двадцятикілометрового кросу повзти в аудиторію та слухати безумовно важливі лекції з історії правової системи Кореї.

Свої студентські роки він запам'ятав як очікування світла в кінці тунелю, бо: «потім буде легше, Йонбок».

Поступивши на службу в одну з поліцейських дільниць Сеула, Фелікс мріяв послати свого хьона в далеку еротичну подорож, адже його старший родич виявився тим ще брехлом. Легше не ставало. Ні через місяць роботи, ні майже через рік. У відділку старші колеги зі скепсисом дивилися на невеликий зріст, миловидне обличчя та незадовільно цокали язиками.

«Тут тобі не подіум, тут працювати треба. Трапиться тобі злочинець вдвічі більший за тебе, як затримання робити будеш? Покліпаєш довгими війками та губки надуєш? Йшов би ти, хлопче, звідси, не для тебе ця робота».

Але Фелікс зціпляв зуби, ковтав слова, які так і рвалися назовні, обіцяючи старшим наполегливо працювати. І він працював. Бо якого біса? Він що, дарма викинув в смітник кілька років свого життя, пройшов всі кола пекла на екзаменах та ледь не оглухнув від вічних криків інструкторів з фізичної підготовки? Хоча в глибині душі він в чомусь погоджувався зі старшими, але тут вже була справа принципів. Тепер йому стало конче необхідно довести «крутим копам», що він нічим не гірший за них, навіть якщо не міг похвалитися шафоподібною тілобудовою. Наче він сам її обирав. Як і обличчя, через яке йому частенько попадало в школі. Адже дівчата люблять гарненьких хлопчиків, а от хлопці не дуже люблять, коли хтось забирає собі всю увагу жіночої частини класу.