В той доленосний вечір Амелінда сиділа у своєму кабінеті, складала нові тести з прикладної некромантії для всіх курсів та ліниво попивала коров'ячу кров з філіжанки. В ідеалі, звісно, вона не відмовилася б від людської, але охочих, окрім недолугих студентів-хабарників, не було... Зітхнувши, Амелінда перевела погляд на щойно написане елементарне питання. Чи зможуть ті другокурсники відповісти в яких випадках не використовують запобіжні засоби від спонтанного вампіризму? Звісно ні! Середньостатистичний зомбі розумніший за тих нездар...
На додачу, десь за дверима починав розгортатися скандал. «Пустіть! Пустіть!» — високий, майже хлопчачий голос. «Не положено!» — грізний вереск секретарки. Амелінда, роздратовано відклавши перо, підвелась з місця. Працювати в такому галасі було неможливо, отже вона мусить вирішити виниклий конфлікт. Але той вже впав у кабінет прямо до її ніг у вигляді миленького першокурсника, що стискав в кулаці якийсь папірець. У дверях завмерла розчервоніла секретарка — широкоплеча жінка, років п'ятдесяти.
— Бачить Творець, я намагалась зупинити це дурбецало! Але... — вона миттю випарувалася, грюкнувши дверима, тільки від одного погляду Амелінди. Та посміхнулась, продемонструвавши ікла.
— В якій такій невідкладній справі ви вломились до мого кабінету, пане Вишневецький? — поцікавилася вона, все ще демонструючи ікла у недобрій посмішці.
Вона пам'ятала прізвище цього студента, його м'якеньку на один тільки вигляд чуприну та до жахливо низького коефіцієнта дару з його особистої справи. Яких зусиль йому коштувало вступити до академії та виконувати всі необхідні завдання Амелінда навіть не уявляла. Тому, було цілком очевидно для чого він вдерся до її кабінету перед сесією. Тільки відсутність будь-якої помітної тари з кров'ю чи мішечка з золотими трохи насторожувала...
— Працівник портальної служби просив передати цей лист особисто вам в руки. За будь-яку ціну... — сказавши це, Вишневецький протягнув їй зім'ятий конверт. Виглядало це трохи кумедно, бо він продовжував лежати на підлозі.
Амелінда схилилася до незваного гостя та двома пальчиками підхопила конверт. Більш менш розгладивши та розпечатавши це неподобство, вона взялась читати. З кожним словом її вертикальні зіниці розширювалися, а груди здіймалися від нервового псевдодихання. Інформація в листі, затвердженому всіма необхідними службами безпеки, була просто незбагненною: хтось спалив її будинок! Сповнившись праведного обурення, Амелінда поклала лист до кишені, підхопила сумку та вже збиралася покинути кабінет, мало не забувши про декого...
ВИ ЧИТАЄТЕ
Здобич
VampirАмелінда Десад, ректорка головної Академії Магії королівства Ягайського, завжди вирізнялася холоднокровністю та принциповістю. І навіть отримавши жахливу звістку особистого характеру з рук недолугого студента та байдужість з боку правоохоронних ор...
