Твій голос. Він жіночно грубий.
Прокурений весь димом сигарет.
В твоєму серці плавиться Меркурій,
А у очах вбачаю той портрет.
Я знаю, що ти думаєш про неї,
Що так не відпускають почуття,
Які колись за східною землею
Зайнялися і кинули в буття.
Клянулась ти колись, що повернешся,
Та скільки зим з тої пори пройшло.
Ти на судні на хвилі колихнешся
І думаєш про те, що набуло.
Дивись на себе. Ти своє здобула.
Скорила кожен клаптичок землі,
Та десь у серці мертво затонула,
Кохання бачиш лиш тепер в пітьмі.
Я знаю, що вона тобі наснилась.
Наївна, біла, як тоді колись.
Та визнай, вона смерті вже скорилась.
Тоді, коли ти утікла кудись.
Я знаю, що ти сльози проливаєш.
Ще до сих пір змиритися не в силу.
І знаю я кого за це картаєш.
Та лиш прошу: не шли себе в могилу.
Я знаю, що кохання варто смерті,
Але життя тебе не пустить
Чому? Тоді скажу відверто.
Тут поруч дехто є, хто тебе любить.
