Читач та головний герой просто зобов'язані по-справжньому закохатись!

Глава 18. Головний герой: Поверни його мені.

Під скляним поглядом міського Лорда куточки рота людини з фіолетовими очима зігнулися в диявольській усмішці[1].

[1] В оригіналі тут досить дивний опис "розбирає монстра, такого різного, як екстремальний радіан" (嘴角挑出一个妖异到极点的弧度). Анлейтор трохи перефразував.

Серце Лорда розривали суперечливі почуття. Він знав, що повинен відступити, але чарівний меч у руці не дозволяв цього зробити. Як я можу битися мечем проти воїна? Лорд не знав чому, але не хотів випускати Демонічний меч. Момент сумнівів став для нього фатальним. Демон відчув біль лише на рівні пояса. Незважаючи на те, що він використовував закляття кам'яної шкіри, щось досить гостре прорвалося через його магію, розрізало тіло, кров і майже вирвало кишечник.

Загроза смерті призвела до того, що Лорд зрештою зумів подолати вплив Демонічного Меча Палаючого Бажання. Він випустив меч і смикнувся вбік, як фрикаделька, що котиться, успішно уникнувши атаки. Ніколи він не відчував себе таким близьким до смерті. Бажаючи вижити, Лорд, усе ще лежачи на землі, почав вимовляти заклинання, викликаючи численні кам'яні шипи.

Це врятувало йому життя. Нападник прицмокнув язиком, висловлюючи своє невдоволення. Махнув рукою вбік, струсив рештки і кров, вирвані з живота Лорда. Тримаючи однією рукою все ще непритомного темноволосого юнака, другою він підняв демонічний меч. Пара чорних, як у кажана, крил розірвала сорочку ззаду, і він злетів у повітря. Крила, що велично розправилися, збільшили його фігуру в очах глядачів.

Брудний, через падіння в пилюку, Лорд підвівся з землі. Він глянув на рану на животі – боляче... При кожному подиху текла кров. Демон сердито підняв голову, але завмер, побачивши силует у повітрі. Не тільки він, майже всі глядачі недовірливо дивилися на плануючу фігуру. Гном став... демоном?

Великі крила, як у кажана, майоріли за його спиною. Зачесане назад чорне волосся оголювало два вигнуті роги, а на гарному обличчі яскраво сяяли фіолетові очі з вертикальними зіницями. Як не глянь, а Сю виглядав справжнім представником раси демонів.

Стискаючи в обіймах найціннішу власність[2], демон струсив кров із меча. Поглянувши на свою руку, він зазначив, що вона більше не була тонкою, дитячою ручкою гнома. Сю насолоджувався витонченими м'язами і тою силою, яку вони мали. Попередня рана вже не боліла так сильно, навпаки, вона слугувала своєрідним каталізатором, змушуючи Сю почуватися збудженим. Тепер він міг втекти від цих демонів, але... не хотів.