Асмодей

Пензлик

Стоїть бліда подоба людини

Без волосся очей та губів

Серед однієї темряви й білих полотен

В одній руці вона тримає фарби

В іншій - червоний пензлик

І ним вона починає малювати

На власних думах й бажаннях

Фарби зі сліз та чорні очі

Легко породять нові витвори мистецтва

В яких не буде тієї людини

В них буде хтось зовсім інший

У червоній сукні Сатани

Спотворений побитий

З божевільним холодним поглядом у майбутнє

Рука мертвого майстра не здригнеться

Мокрі фарби ніколи не закінчаться

На жаль вони не можуть створити яскраві кольори

Тільки темні сірі похмурі

Без жодного натяку на щастя

В цьому царстві мертвих глибин

І не посміхнеться від шедеврів художник

І не почне радіти від людських овацій

І не скаже ні слова у червоні мікрофони

Творець що породжує такими фарбами

Просто кине на підлогу картину

Немов справжнє бісове сміття

Й піде собі далі

До нових прозорих полотен

Аби й в них частину того божевілля від червоного пензлика покласти

Потім знову кудись піти

Ще глибше в обійми темних рук цього місця

Де надія швидко і болісно гниє

Але померти повністю не в змозі

Зітхає тяжко митець

Коли кров була повністю готова

І він міг побачити на ній

Як в темній кімнаті хтось тримає сталевий ланцюг

І тягне до себе великого папугу

Що ще досі йде повільно по помаранчевому коридору

Та немає у цього птаха більше волі

Багато тяжких подряпин на всьому колись барвистому тілі

Багато його пір'їн вискубали великі руки

Одне крило вже зовсім голе скривавлене батогом

Й не закричить тварина

В його роті брудна від білої рідини ганчірка

А в погляді вселили останній крижаний жах

Повзе до диявола пташина

Не маючи сил більше чинити опір

Лише інтимна пурпурова білизна блищить на слабкому тілі

Знову зітхнув автор

Не скаже він і слова

Знову підійде до нового полотна

Серед тисячі намальованих криків її понівеченій надії

На радість темряві глибокій

І пензлику страшному.