У маленькій клітці на столі сидів хом'ячок. Його Марина купила для доньки. Щоб трохи відволікти...
– Мамо, мамо, а я сьогодні у школі отримала дванадцять одразу по двох... Ой, що це? Хом'ячок! Який гарненький. Це мені?
– Звичайно, тобі, люба.
– А за що? Ти ж не знала про оцінки.
– Просто тому, що я тебе дуже люблю.
– Дякую, мамо, я тебе теж, – дівчинка обняла Марину, взяла клітку з хом'яком і побiгла до себе.
"Тепер у кожного буде окрема кімната", – подумала жінка. – "Що ж. Мабуть, так було потрібно".
– Мамочко, а коли прийде тато? Я хочу показати йому хом'ячка!
– Тато у відрядженні. У iншому мiстi. Буде дуже нескоро. Може, навіть через місяць або через два...
– Ой, як шкода, – засмутилася на хвилину дитина. Але майже відразу забула про це, подивившись на крихітну тварину, і знову втекла до своєї кімнати..
У двокімнатній квартирі настала тиша. Марина впала в велике м'яке крісло і заплющила очі. Може, й не треба було так різко реагувати на новину про коханку чоловіка. А навіщо цей покидьок сказав, що йде до іншої, коли вона шаткувала капусту новим ножем Marco Cervetti? Гарний, до речі, інструмент, дуже гострий... І кухонний топірець вона нещодавно придбала у АТБ непоганий. З їх допомогою Маринi вже вдалося розчленувати майже половину чоловіка, щоб винести частинами на вулицю та закопати за гаражами. Решту вона сховає завтра.
"Треба ще відмити ту велику червону пляму на кухні. Поки донька не помiтила", – Марина встала з крісла і пішла за ганчіркою. У голові чомусь спливли рядки дуже старої російської пісні про місто, яке на початку 21-го століття самі ж місцеві жителі називали і "культурною столицею", і "Расчленінбургом".*
– Ве-ве-ве, Лєнiнград, ве-ве-ве, точка ру**...
* – назва, причиною появи якої стала велика кількість розчленованих останків убитих людей саме на території цього міста та області.
** – пісня гурту "Ленінград".
