Був звичайний сонячний літній день. Просто чудовий день. Адже сьогодні Андрій уперше залишився на ніч у коханої. Щоправда, їй всього сімнадцять, а йому вже давно за тридцять. Тому чекати на таку "ночівку" довелося довго. Хоча майже все, що парочка робила сьогодні вночі, між ними давно було – і в Андрія вдома, і в машині, і навіть у під'їзді. Але щоразу з наближенням вечора коханцям доводилося розлучатися.
Андрій приїхав уночі, після того, як батьки його Оленки разом із її молодшою сестрою вирушили на море, на цілий тиждень. Олену залишили - нібито для того, щоби готуватися до ЗНО. Насправді – не зовсім. Так, Андрій дав дівчині кілька нових уроків, але до школи цi заняття не мали жодного відношення. Проте вранці йому було потрібно їхати на роботу, а стомлена нічною "підготовкою" парочка не почула будильник.
- Де ж моя друга шкарпетка? – Андрій намагався одягнутися швидко. Але, як це зазвичай і відбувається, через поспіх все виходило набагато гірше i довше.
А ще виявилося, що вчора він приїхав до Олени у сандалях. Так поспішав, що вийшов з дому в тому взутті, яке стояло ближче до виходу. Що ж, тоді і без другої шкарпетки можна обійтися, поклавши її ... та хоча б у кишеню.
- Ти не бачив Олiного хом'ячка? - З сусідньої кімнати вийшла його подруга. - Дверцята від клітки відчинені. Хом'як зник.
- Вибач, мені ніколи. Я ввечері буду. Ти маєш цілий день на пошуки.
- Олька мене вб'є...
Андрій пройшов у гараж, який знаходився у теплій прибудові до будинку – просто двері відчинив із коридору, і вже поряд з машиною. Завів свою стареньку "Тойоту". Згадав, що забув обійняти кохану на прощання. І, залишивши двері машини відчиненими, на хвилину повернувся до Олени.
На трасі Андрій, ще згадуючи прощальний поцілунок і передчуваючи вечір, одразу розігнався до ста двадцяти. Вiн вже й так запізнюється. Бос буде незадоволений, знову натякатиме на позбавлення премії. Нічого, тут можна гнати, до міста майже весь час прямою - ось тільки єдиний нещасний поворот. Права нога намагається натиснути на гальмо, щоб зменшити швидкість.
- Ай! - за не захищений взуттям і навіть шкарпеткою палець хтось вкусив. - Так ось ти де, чортів хом'як!
Водій лише на кілька секунд відволікся від дороги. Але i цього вистачило... Машину занесло. Саме в цей момент, з зовсім іншої причини, на мить відвів погляд у бік далекобійник. Величезна фура, що рухалась зустрічною смугою, зім'яла передню частину "Тойоти". А коли останки Андрія витягали з розбитого автомобіля, фельдшер швидкої допомоги радісно, що зовсім не відповідало ситуації, скрикнув:
- Ой, дивіться, хом'ячок! Живий!
Післямова від автора.
У когось може постати питання: Як же так? Адже хом'ячок, якщо вірити назві, абсолютно неважливий? Не може такого бути. Хом'ячок важливий ЗАВЖДИ!
