До берега підплив вінок. Лера показала на нього подрузі.
– А ось так не хочеш? Як всі?
– Не мій випадок, – Діна звернула у бік лісу. Тут стежка ставала дуже вузькою, але все одно помітною. – Не хочу гадати на судженого. Я точно знаю, хто мені потрібний.
– Але ж твій Сашко повернувся з фронту вже з дружиною.
– Так, з подругою-побратимом. Я так чекала. А він сказав, що ніхто, окрім Світлани, його не зрозуміє. І шкода, що так вийшло, але я повинна знайти іншого.
– Так і шукала б. А ти що робиш... Шукаєш Квітку Папороті. Тобто не тільки віриш у старі казки, так ще й хочеш загадати таку дурницю.
– Шкода йому... А я хочу, щоб ти був мій! – дівчина стиснула руки в кулаки.
Діна витягла смартфон та ще раз перечитала інструкцію. Треба зайти до лісової хащі, бажано десь біля болота. Саме до такого місця вони й прямували, взявши із собою все необхідне для обряду. Але організаторка цього походу, хоча і взяла з собою подругу, щоб було не страшно йти, вже встигла про це пошкодувати. Лера ж може встигнути зірвати Квітку першою. Щоб загадати щось для себе, або просто зіпсувати її бажання, від якого була не в захваті.
– Дивись, ось галявина, яку ми шукали, – форма вільної від дерев ділянки нагадувала коло. – А там болото. Усе, як баба Юстина казала. Поспішай, в тебе лишилося вже мало часу.
Поки Діна намагалася намалювати коло, Лера запалила свічку. Її треба було тримати, читаючи опівночі «Отче Наш». А, коли Квітка з'явиться – обійти навколо неї тричі, швидко зірвати, накритися скатертиною і тікати. І не озиратися, щоб не побачити нечисту силу, яка охороняє квітучу папороть.
– Тупа якась інструкція, – Лера теж прочитала текст, звернувши увагу, що подруга зовсім не попередила її про нечисть.
– Не тупіша за тебе. Давай свічку і телефон, читатиму молитву з нього.
– Можеш уже починати. Дві хвилини до опівночі.
«Цікаво, де з'явиться Квітка», – Діна намагалася не збитися під час читання. – «Я повинна підійти до неї першою. І не забути обійти навколо. Чорт, двічі чи тричі? Тричі».
За деревами виникло свічення. Діна кинулася туди, намагаючись випередити подругу. Але спіткнулася об камінь, який не помітила у темряві. Вилаялася про себе, на мить опустила голову вниз, а, коли підняла, побачила, що сяйво почало гаснути. Обернулася на Леру – але та відстала на кілька кроків і явно не мала жодного відношення до того, що відбувається за деревами. У цей час світло майже згасло. Коли подруги добігли до того місця, де мала бути Квітка, то побачили там... папороть. Без суцвіття – але зі стеблом, на якому воно могло би знаходитись. І, можливо, дійсно було. Адже поруч сидів великий польовий хом'як та набивав чимось свої защічні мішки. Через шкіру тварини пробивалося слабке сяйво.
– Ти думаєш, він...
– Так. Тепер твоє дурне бажання зруйнувати чуже щастя точно не здійсниться.
– Зате здійснилося його, – Діна показала на хом'яка.
– Ти про що?
– Хом'ячок хотів поїсти. І йому це вдалося. Молодець. Зараза пухнаста, – у голосі Діни, як не дивно, звучало майже полегшення. Нехай своє отримав лише хом'як, зате нічого не вийшло і у Лери. Сашка вона забере і так, без магії. А хом'яка візьме з собою, буде жити з нею, кумедна тваринка.
З кущів на те, що відбувалося на галявині, дивилася нечисть. Сьогодні вона не буде веселиися. Адже жодна людина Квітку так і не зірвала, отже, й лякати нікого не треба. А все тому, що один з молодших бісів зголоднів і все зіпсував. От і нехай іде тепер з людьми, начебто одній з шукачок Квітки він сподобався...
