У маленькій клітці на столі сидів хом'ячок. Виглядав він трохи сумним та голодним. Але це тільки, якщо придивитися. А дивитися було нікому - квартира на другому поверсі була порожня третій день. І знав про це не тільки хом'як, але й людина, яка дуже обережно, щоб випадково не помітили з вулиці, йшла карнизом. Ось уже й вікно, що легко відкрилося за допомогою звичайної металевої лінійки – не знадобилося навіть свердлити. І нарешті кімната, де було те, за чим прийшов сюди злодій.
Саймон озирнувся. Саме так і описував приміщення замовник. Величезний сейф, кілька книжкових шаф уздовж стіни – дивно, що у 21 столітті, коли все давно переведено на електронні носії, хтось тримає так багато книжок... Великий дубовий стіл, на ньому настільна лампа. Увімкнувши її, Саймон здивованно подивився на хом'яка. А вiн тут звідки? Господарі поїхали – хто годує тварину? Та й чорт із ним, із хом'яком. Потрібно шукати скриньку. Маленьку, металеву, з характерним візерунком на кришці. Що в ній, Саймон не знав і не дуже хотів. Його завдання – виконати замовлення, не ставлячи зайвих питань.
Якого хрi...? Відразу за великою шафою, в тіні, так що було зовсім непомітно з боку вікна, стояла моторошна постать. Схоже на лицарські обладунки, в які навіщось засунули мумію. Страшна яка у неї пика. Навіщо таке ставити у кiмнатi? Хіба що з метою налякати непроханих гостей. Що ж, це дарма, йому не страшно. Майже. Ще раз озирнувшись на «лицаря», злодій продовжив пошуки. Але за спиною почувся тихий скрегіт. Саймон знову глянув на постать. Нi, не рухається. Або... Та здається, здається.
Скринька! Нарешті. Що? Знову цей скрегіт? І положення обладунків, здається, трохи змінилося. Та нi, це нерви здають. Напевно, просто старість – адже йому вже тридцять шість років. Небагато для звичайного працівника, але не для того, хто забирається у вікна. О, бейсбольна бита в кутку – цікаво, навіщо? Власник квартири не мав бути спортсменом та й на бандита не тягнув. Простий вчений-біолог. Може, це частково пояснювало книжкові шафи - але навіть наукова література вже давно "у цифрі".
І знову проклятий скрегіт. Саймон узяв у руки биту і підійшов до обладунків. Розуміючи, що шуміти не можна, все ж не втримався і кілька разів ударив по моторошній пиці і ще двічі - у груди. «Лицар» упав. А ззаду знову почувся дивний звук. Але вже інший - як вiд клітки, що впала зі столу. Тінь злодія на стіні закрила інша, майже кругла, величезна... Саймон обернувся, продовжуючи стискати в руках биту. І в останні секунди свого життя встиг помітити - зуби тварюки, яка вже зовсім не нагадувала хом'ячка, були набагато товщі цієї нещасної дерев'яної палиці.
