Зламана принцеса| 18+

3

  Від спогадів на щоках знову з'явилися гарячі сльози, що капають на холодну підлогу машини. У коробці, де я перебувала, не було жодних вікон, через які можна було б хоч щось побачити, або розбити, та втекти. Спереду чути розмови чоловіків, але прислухатися до них не було особливого інтересу. Руки були туго пов'язані, з кожною хвилиною я переставала відчувати їх. Чи була безвихідь, скільки потрібно ще проїхати до того проклятого місця? У мене не було нічого із собою. Чи не одягу. Чи не телефону. Нічого. Лише пов'язані руки за спину, на яких з'являлись у місцях сині. Несподівано, машина зупиняється, небагато сіпаючись уперед, зупиняючись у невідомому місці. Спереду двері машини відчинилися, і чоловіки вийшли з сидіння водія, грюкнувши голосно дверима. Притулившись вухами до дверей, я почала слухати розмову, яка долинала за дверима машини.

-Ми привезли Кріс Девіс – каже чоловік 

   Лікар лише мовчки взяв потрібні документи до рук, приймаючись їх читати. В одну мить було чути, як сюди під'їжджала ще одна машина. Різке гальмо і машина зупинилися, відключаючи всі можливі механіки. Було чути, як двері автомобіля відчинилися, а потім і зачинилися, підходячи ближче до збору.

-Ви привезли його? - Запитує чоловічий голос, відсторонюючись від документ дивлячись на чоловіків у білих халатах, які приїхали щойно.

-Так, він у машині – відповів один на відріз.

-Добре, тоді дайте його документи – один чоловік відійшов до машини, щоб узяти документи того хлопця, якого привезли. Діставши ті самі документи, він подався до лікаря, віддаючи його.Він почав вчитуватися в подробиці документах, а саме на який діагноз і на що був хворий юнак.-Добре - задумався лікар, прочитуючи документи, вкусивши себе за нижню губу - Тоді його ви відправляєте в палату номер 7, а дівчину... - задумався не багато док - у палату номер 9. Поки вони будуть тут, намагайтеся зробити так, щоб вони не перетиналися, на якийсь час - захлопує папку з документами переводячи погляд на будівлю, впевнено проходячи. 

   Почувши кроки, що долинали до дверей автомобіля, я притулилася до стін машини. У цей момент, клацає замок на білих дверях, і вони відкриваються. Світло вдаряє прямо у вічі, і перед собою помічаю санітарів. Вони брутально взяли мене за руки, відтягуючи на себе.-Ніжніше, виродки! Руки все ж таки не залізні - грубо штовхнула одного, придушуючи в собі бажання наступити їм на пальці ніг, і втекти. Грубо, потягнувши голову вниз, змусили мене дивитися в підлогу, а самі прямували до будівлі. Почувши, як двері іншого автомобіля відчинилися, чоловіки виводять звідти ще одного пацієнта, хлопця. Він зовсім не чинив опір, був на диво спокійний, що й напружувало оточуючих. Він був недалеко від мене, тож я могла його розглянути. Його волосся було каштанове, світле. Око його не було видно, адже вони дивилися в бетон, але можна було розглянути, в чому він був одягнений.