Зілля яке привело до історії

6

Прокинулась я приблизно о сьомій-восьмій. Дора попередила що сніданок о девʼятій, тож в мене є час аби зібратися.

Вчора ввечері я випрала і як могла вирівняла футболку. Тому зараз вдягла ті ж самі штани і білу футболку. 

Треба вирішити щось із волоссям. Просто розпустити чи заплести? Постоявши перед дзеркалом я заплела два колоски. Щоб не морочитися.

Цієї ночі я не плакала. І змогла виспатись. Схоже я змирилася з тим що буду тут. Я дістала з шухляди паличку і поклала в кишеню. Це незвично. Я зиркнула на годинник. 3:14. Ой. Схоже я забула запустити його по новій. Котра ж тоді година?..

Я вийшла з кімнати та повернула на ліво. Дійшовши до шостих? дверей я постукала в надії що не проспала нічого...

— Так?!- почувся голос Дори

— Можна?- гукнула я

— Звісно, заходь!

Я увійшла до кімнати, Розьє саме зав'язувала шнурівки на взутті.

— Ходімо снідати?- запитала вона

— Так, звісно! Слухай а можеш мені час точний сказати? Бо я вчора забула завести годинник і він зупинився на неправильному часі.

— Ой, вибач, точний час я не скажу, в мене наручного годинника нема, я приблизно зараз в часі орієнтуюсь!- вона всміхнулася.— Я не люблю годинники, тому майже ніколи не знаю точного часу. Але зараз майже девʼята. Тому ходімо їсти!

Ми пішли до Великої Зали. На вході зустріли Реґулуса.

— Добрий ранок!

— Добрий! Виспались, дівчатка?

«Дівчатка...» я всміхнулась

— Еге ж, виспались!

— Ага, готові йти гуляти!- я підійшла до хлопця ближче та різко спитала:— Котра година?

Я явно заскочила його зненацька таким питанням.

Все ж він незворушно глянув на годинник і повідомив:

—8:55. Тобі нащо?

— Забула годинник навести! От тепер і не розумію котра година. Дякую.- я провертіла коліщатко наводячи стрілки та завела годинник.

Тим часом ми зайшли до Зали та сіли за стіл.

Снідали ми рівно 7 хвилин. Швидко.

— Ну що о котрій йдемо?

— Давай за годину? - запропонувала Дора