Ліфт, в якому я зустріла долю

2

Поки дівчина робила каву, він написав Манджиро, що вони затримаються.
Манджиро: Що? Чому затримаєтеся?
Ран: Т/І хоче провести себе в порядок.
Манджиро: Ладно. Коли виїдете, напишеш.
Ран: Добре.
Дівчина зробила каву і побігла в душ. За 15 хвилин, дівчина була в чистому і опрятному одязі.
Ран: Ти вже? Можемо їхати?
Т/І: Так.
Ран: Тоді пішли.
Вони пішли до машини і хлопець написав Манджиро, що вони вже їдуть.
Їхали вони, пів години і всю дорогу, вони говорили.
Т/І: Ран, дякую вам, що ви сіли біля мого босса. Якщо б я сіла біля нього, то мене б облапали.
Ран: І довго так?
Т/І: Відколи я прийшла на цю роботу.
Ран: А звільнитися?
Т/І: Не можу, адже мало кому потрібна людина, яка просто збирає інформацію.
Ран: Ну, ми шукаємо таку людину.
Вони продовжили говорити. Коли приїхали, хлопець повів дівчину до великої будівлі.
Як тільки вони зайшли, їх зразу зустрів молодший брат Рана.
Ріндо: Т/І, Ран. Швидко до Майкі. Він зараз рве і мечить.
Чоловік побіг, а за ним і дівчина.
Ран: Майкі, можна зайти?
Манджиро: Ні! Я не хочу нікого бачити!
Т/І: Манджиро, ви ж хотіли зі мною зустрітися...
Манджиро: Т/І?
Почувши голос дівчини, він заспокоївся.
Манджиро: Т/І, заходи. Ран, можеш бути вільним.
Ран: Добре.
Дівчина увійшла в кабінет.
Т/І: Манджиро. Дякую вам, за такий подарунок, але не треба було...
Манджиро: Тобі сподобалося?
Т/І: Так. Дякую.
Манджиро: Т/І. Я хотів з тобою поговорити. Я побачив, що з тобою, на роботі, дуже поганого обходилися. Чому ти не звільнишся?
Т/І: А, бо пошук інформації,  нікому потрібні.
Манджиро: Чому нікому? Мені потрібна людина, яка буде шукати інформацію. В нас і зарплата буде більша, і відношення ліпше.
Т/І: Дякую за вашу доброту, але я не можу прийняти.
Манджиро: Чому?
Т/І: В моєму договорі, написано, що якщо я, звільняюсь раніше, ніж працюю 2 роки, то в мене не буде зарплати.
Манджиро: Що? І скільки ти вже там працюєш?
Т/І: Півтора року. Ще півроку лишилося.
Манджиро: Давай я тобі допоможу.
Т/І: Що? Як?
Манджиро: Я можу платити за кожну дану інформацію. В перший же день, ти здаш інформацію і я дам тобі за нею 100 тисяч.
Т/І: Що? Так багато?
Манджиро: Це ще мало.
Чоловік підійшов до дівчини і взяв за руку.
Манджиро: Т/І. Ти мені сподобалася і я б хотів, наблюдати тебе біля себе.
Т/І: Це звісно, дуже мило, але, мені тільки 20, в той час, як ви, старші за мене.
Манджиро: Всього лиш на сім років.
Т/І: Говорите так, ніби нічого серйозного в цьому немає.
Манджиро: Будь ласка. Дай мені шанс. Давай ти перейдеш до мене на роботу. І давай, ми підемо з тобою на п'ять побачень. В кінці, якщо ти не захочеш бути зі мною в стосунках, то я просто відпустю тебе.
Т/І: Але ж, ви мене навіть толком не знаєте.
Манджиро: Давай на ти, а все, що мені треба, я дізнаюсь на наших побаченнях.
Т/І: Добре.
Манджиро: Т/І, чи можу я, тебе обійняти?
Т/І: Звісно.
Дівчина посміхнулася і розклала руки для обіймів. Чоловік, довго не чекав, обійняв дівчину. Вдихнувши запах її волосся, він здався йому, таким рідним і заспокійливим.
Вони простояли так, з 15 хвилин. Просто стояли, мовчали і обіймалися, до тих пір, поки в двері не постукали.
Коконой: Майкі, я прийняв заказ...
Хлопець зайшов і побачив, що дівчина стоїть у обіймах його босса.
Коконой: Ееее, я вам помішав?
Т/І: Та що ви, ні. Ми просто...
Манджиро: Так, помішав і засмущав Т/І.
Коконой: Вибачте.
Хлопець вийшов, а чоловік сильніше прижав дівчину до своїх обіймів.
На диво, дівчині також було зручно в обіймах чоловіка.
Манджиро: Давай, ти все-таки перейдеш до нас? Знайдеш до завтра нам інформацію, получиш гроші і вже будеш мати як жити. Я думаю, зарплату ліпше получати велику і декілька раз на тиждень, чим раз на місяць і мізерну.
Т/І: Думаю, що це і справді буде вірним рішенням.
Манджиро: На колишню роботу, з тобою поїде Коконой.
Т/І: Хто?
Манджиро: Той, що перше заходив в кабінет. Він казначей, але шукав деколи інформацію. Тепер, інформацію шукатимеш ти.
Т/І: А навіщо йому їхати зі мною.
Манджиро: Твій босс, темна людина. Він може з легкістю, щось зробити з тобою, а я не хочу, щоб тебе опустили, або не дай бог вбили.
Дівчина нічого не сказала, а просто сильніше обійняла чоловіка.
Т/І: Дякую. Ти єдиний, хто так піклується про мене.
Манджиро: Серйозно? А батьки, брати, сестри, друзі?
Т/І: Батько помер, коли мені було всього 2 рочки, попав в аварію. Мама померла пів року тому. З братом я не спілкуюсь, після того, як мама залишила мені у спадок свою квартиру, а не йому. З друзів, тільки одна подруга, але вона зараз далеко, бо поїхала до хворої матері. А де твої рідні?
Манджиро: Тато помер, мама також померла. Старший брат, помер від рук мого друга. Всиновлений брат і сестра, померли від рук одного придурка, який в той же день, потрапив під вантажівку.
Т/І: Вибач, що затронула цю тему.
Манджиро: Нічого. Ти ж не знала.
Він підвів очі на велике панорамне вікно, яке відкривало огляд на вечірнє Токіо.