Я знайду тебе у відображенні меча

І здійнявся вогонь..

Повні легені води обпікають груди, дихати важко, не видно дна... Спалах... І ось знову і знову блиск леза прорізає груди наскрізь і цей сміх.. Момент облегшення, вона просинається. Пахне димом..

- «Вогонь?!» - дівчина різко підривається.

Будинок у вогні.. Дерев'яні сходи та рами дверей вже пожирає вогонь.

-Мамо!! Тату!!-відповіді нема..

-Брате!!- Кіра вилетіла з кімнати, чому ж ніхто не відповідає.. Кімната батьків.

-Вставай те ж!! Швидше!! Пожежа!!! - бездиханні тіла батьків так і не поворухнулись, відповідаючи лише тишею та стрікотінням полум'я по вже загорівшихся речах.

-Брате!! - кімнату молодшого брата вже повністю обійняло полум'я.

-Є хто живий?! - пожежники.. За своїми криками дівчина не почула навіть вою сирен, перед очами пливе..

-Поможіть!!! - темрява..

Двері рознесені в друзки, вогонь танцює своїми головами-зміями тільки їм зрозумілий танок, великі руки, що несуть її через цей калейдоскоп страхітливого шабашу смерті та запаху диму.

-Врятуйте.. мою сім'ю..

-Вона не дихає!..-звуки тихшають.

Білі стіни палати сліпили, а запах ліків, заповнював собою увесь простір, неприємно збуджуючи нюхові рецептори. Свинець болю розлився по всьому тілі, важкістю бетонної плити, а обривки спогадів минулої ночі били церковним дзвоном у вухах. Поряд спав, поклавши голову на складені руки, темноволосий хлопчина, з гарними кудрями і опухлими, червоними, мабуть, від сліз очима.

Кіра повільно підвелася на ліктях, випадково збудивши хлопця.

-Кіро! Ти прокинулася! Нарешті, сонечко, я так злякався..- сильні обійми, можливо не надто габаритного, але досить міцного хлопа, знову прибили дівчину до ліжка.

-Де це я?-прохрипіла, все ще здавлена палкими обіймами вона.

-У міській лікарні, вночі у твоєму домі почалася пожежа, сусіди викликали швидку, а я як тільки дізнався прилетів до тебе.- випускаючи обійми, відповів той.

-А де батьки.. і брат? - Кіра покрутила головою, але не знайшовши поглядом в палаті нікого окрім них двох, знов обернулась до хлопця.

-Вони..- він одвів очі в правий нижній бік, ніби роздумуючи.

-Алексе.. Що з ними?

-...

-Не мовчи, Алексе!- дівчина підскочила з подушки, намагаючись встати.

-Заспокойся, Кіро!- він намагається вкласти її додолу.

-Де вони? Мамо!!!-вириваючись дівчина все гучніше і гучніше кричала.

-Що тут трапилося?!-двері палати відкрилися впускаючи лікаря.-Сестро!! Заспокійливе у 19-ту палату! Швидко!

Ще кілька хвилин боротьби і двоє чоловіків, все ж, змогли вколоти їй снодійне. І знову сон.. І знов у темряву в обійми нічних жахіть...