Я знайду тебе у відображенні меча

Під водою

Залишок дня пройшов без пригод. День по трохи поступався своїми правами ночі, розмальовуючі небо аквареллю червоних кольорів. Денний кошмар ще не забувся, вода повинна змити страхи з тіла та душі.

Гуркіт води, приємний запах солі та молочка для ванни, розслабляли і без того змучене тіло дівчини. Думок не було... Лише іноді всплески денного видіння, розривали голову.

- «Сьогодні більше малювати не буду, треба відпочити..» - голова стала свинцевою, такою важкою.. Задрімати хоч би на хвильку...

Секунда і голова сковзнула під блискучу поверхню води. Бульбашки повітря швидко покидають дихальні шляхи... Легкість..

-Якого біса?! - Вода поглинула слова. - « Дихати.. не хочеться.. Скільки я вже так сиджу?» - дівчина підняла голову. Повітря знов наповнило легені. Мозок наполегливо підказував, що вже досить.. Але цікавість узяла своє.. Дівчина опустила голову, намагаючись одразу виштовхнути увесь кисень..

- Пхаааа... - наковталася води. - Дурня якась!- Кіра повільно опустилася додолу... Почекала поки все повітря саме покине тіло і... «о господи .. не можливо...» - пронеслося в голові.

- «Дивина..» - дивне відчуття наповнювало груди, наче хочеться зробити подих, але.. так легко..

Обмізкувати дивну можливість своїх легень вона вирішила у ліжку. Незрозуміло, що робити з отриманою інформацією, якби довго її макітра не крутила вихор думок, хаос на полицях у «залі» мислення не хотів ставати на свої місця. Нарешті сон здолав її, та чи краще цей сон за реальність?