Я знайду тебе у відображенні меча

То.. Невже це я..

Чомусь повіки розімкнулися так легко, ніколи ще не прокидалася такою відпочилою. Сонце пробивалося крізь вікно, несучи з собою купу тоненьких золотих промінчиків, а вітерець, колихаючи півпрозорі штори, створював почуття спокою та вмиротворення. Прокинулась вона одна, кругом стояла тиша, лише десь далекі звуки лікарняної метушні розрізали сперте повітря коридорів лікарні. Стук у двері, тихий скрип вже давно не нових петель і у проході видніється обличчя хлопця.

- Кіро, ти прокинулась, як ти себе почуваєш? - майже шепотом питав він, щоб не сполохнути її і без того втомлений розум.

- Добре..

- Це чудово, я ..

- Вони померли так? - наче ножем по вухах різанула ця фраза, обриваючи безглузді балачки, які аж ніяк не хотілося слухати.

- Кіро, ти тільки не хвилюйся ..

- Припини, Алексе, я все розумію, просто скажи. - перебивши, вона лише трохи повернула голову, щоб бачити його обличчя.

- Так, ти єдина, хто вцілів. - Лице парубка одразу зробилося серйозним, але в його очах, був неймовірний сум, бо він, як ніхто інший, розумів, як відчувається та порожнеча, що зараз наче поверхня озера у безвітряний день, тягнула щось у грудях, на своє темне дно.

- Зрозуміло.. - вона повернула голову у зворотнє положення, та важко видихнула, але чомусь, одразу стало легше. - Дякую, Алексе..

Не пройшло й кількох хвилин тої дивної тиші, як на порозі палати з'явився чоловік у білому халаті, що ось нещодавно, допоміг парубку присмирити її істерику.

- Доброго, дня! Бачу вам вже трохи краще. - поправив оправу окуляр. Він за кілька кроків дістався до ліжка Кіри.

- Так вже краще.

- Співчуваю вам, мені шкода це говорити, але по при всі намагання, ми не змогли урятувати вашу сім'ю, вони загинули від отруєння чадним газом. - Підбираючи слова, але все ж прямо, не приховуючи нічого, дивлячись прямо у вічі, чоловік у білому халаті, казав речі, що могли знов вибити його пацієнтку зі стану рівноваги, який ще підтримував препарат у її крові.

- А що стало причиною пожежі, і чому я майже не постраждала.

- Це мені теж цікаво. Пожежники пояснили мені, що вогонь спалахнув зі сторони дальньої кімнати на другому поверсі і на момент того, як вас вивели з будинку, вогонь заполонив собою весь будинок, що може свідчити про те, що пожежа тривала вже деякий час, що і стало причиною того, що ваші рідні так і не прокинулися. Але.. - пауза, тонка пелена дивного відчуття, і цей дивний погляд лікаря.. - коли вас вивели з будинку, лікарі швидкої допомоги не виявили, характерних травм, опіків, або характерних симптомів отруєння газом. Лише незначне почервоніння шкіри та легка гіпоксія, але температура тіла була досить високою.

- Що це значить? - з деяким нерозумінням та побоюванням поглянула вона.

- Що вам несказанно пощастило. - якось різко, але без долі докору чи гніву. - Більше деталей я не знаю, скоро до вас навідуються правоохоронні органи, щоб опитати про цю ситуацію, а на разі відпочивайте. Якщо щось знадобиться чи будете почувати себе погано, натисніть на кнопку біля ліжка, медсестра допоможе. Бувайте!

Чоловік у білому халаті вийшов з палати, причинивши за собою двері.

- «Невже, пожежа почалася з моєї кімнати? То.. невже, це .. я..»