Приховані в темряві

3 глава - Нокіш

Ранок 6.20 біля виїзду
Зібралося близько 10 осіб. Наш клас доволі маленький, всього 15 однолітків. У кожного була своя причина не їхати.
-О! Вітаю дівчаток, хлопчиків, скоро приїде
автобус, Лаура де Вайлі? Мені потрібний список тих, хто не прийшов.
-Незабаром має прийти, вона написала, що запізнюється .
-Дуже добре!
Вчитель далі пішов до однокласників, а я залишилась чекати на Вайлі. Вона прибігла через 5 хвилин. Зібрала речі в улюблену мʼятну сумку, яка висіла на плечі. Ми обійнялися в знак вітання.
-Привіт, вчитель на тебе чекає зі списком відсутніх.
-Уф, Встигла, привіт! Будильник не чула і проспала. Пішли я віднесу документ, займемо заднє місце в автобусі, на мою думку там буде краще!
-Я сидітиму біля вікна!
-Добре, домовились.
Вайлі-староста, вона організована й старанна. Ще одна з її рис характеру-спокійність. В будь-якій ситуації проявляє себе достойно. Здатна тверезо оцінювати ту чи іншу ситуацію та іноді може виступати як незалежне лице. Завдяки цьому вона має залізний авторитет. Ми подружилися не одразу, але я їй довіряю.
Ми підходимо до Володимира Олександровича
-Вітаю! Пробачте мені за запізнення, трішки проспала, ось список який ви просили.
-Дякую, Вайлі за виконану роботу, ти молодчинка!
Її очі так і горіли, дивлячись на вчителя з історії. Гордо кивнувши, вона повернулася до мене то помітила щоки, які залились румʼянцем. Я закотила очі на цю сцену з посмішкою. Зайшовши до автобуса, зайняли місця. Через якийсь час усі були у зборі. Вчитель зайшов в останню чергу, зробивши перекличку.
-Шановні! Нас чекає чудова екскурсія по таємничому Нокішу, приблизно до завтрашнього ранку доїдемо. Також я взяв на себе відповідальність та забронював номери в отелі. Всього їх 6. Кожен обере собі сусіда з яким хоче провести наступні три дні в кімнаті.
Оце заявочка, цілий день їхати? Зазвичай перед поїздкою до іншого міста чи села я віддаю перевагу наводити інформацію про певну точну перебування . Єдине, що мені відомо про Нокіш те, що розповіла бабуся й в інтернеті дійсно немає жодного слово про нього. Наче його не існує. Мене дуже здивувало, що наш учитель Володимир Олександрович вирішив провести екскурсію у забутому богом місті. Де практично зараз ніхто не живе, тільки старі люди, які відмовилися переїжджати, та й як виявилося, нам треба було їхати трохи більше доби, а дехто казав, що він взагалі недалеко. Погано, що бабусі одразу не сказали, що подорож затягнеться.
Щож допустим.
Пройшло хвилин 20 до того, як ми рушили. Їхати справді було не нудно, адже подруга накачала різних фільмів на будь-який смак та колір. Починаючи від жахів закінчуючи романтикою. Вайлі та ще кіноманка, але мене більше цікавлять книги.