я зайшла в печеру, вона темна, але в мене є ліхтарик.
тут красиво та більш сухо ніж на вулиці.
стоп, що..?
—СОФІ ЦЕ ТИ?
я бігла як тільки могла. я чуть не впала та нога яка ще повністю не загоїлась знову почала боліти.
так це була Софі, лежала, майже не дихала. я зробила те що могла: перша медична, потім вода і йогурт.
її емоції не можна було передати словами, вона раділа, задихалася від стресу, давилася йогуртом та хотіла обійняти мене. я спасла їй життя. та я хотіла цього
***
я обійшла млин, ніяких слідів софі.. хоча..? я тільки чую її сльози, вони дзвонять в вухах як тільки ти загубилася
— софі, скажи что ти тут.. ілі дома, только пожалуйста, нє умрі. я нє переживу такого ісхода. я пахала в спортзалє чтоб защіщать друзей, а нє копать ім могілу.
цей плач, він як коли ти в третьому класі разом зі мною грала у мʼяча і я тобі випадково в голову попала. він не змінився, хоча мабуть його я й чую.. я знайду тебе сонечко.
***
ДА КАК ТИ МОЖЕШ ТАК ГОВОРІТЬ, Я ТВОЯ ДІВЧИНА
***
хлопці.. вже темно, ми загубились.
***
ДІВЧАТА.. ВИ ДЕ БУДЬ ЛАСКА СКАЖІТЬ ЩО ЦЕ ЖАРТ
***
Ілля, слухай, а де Федя??
***
я так чекала на тебе, Ксюша!!
***
це голоса. вроді просто Поліна, Сережа, Аня та Софа.. але кожен показує мій стан. гнів, факт того що від ситуації ми получили тільки погане, надлишки довіри, зрада, бажання бути першою в когось. це лякає, все лякає. наче ти й перша в когось, чи завжди можна стати першою з кінця??
***
я загубила вихід, дівчата кинули мене, схоже.. чому саме у підвалі, якщо я не знайду вихід.. я просто задихнусь..?
