Відносини з вчителем фізики

Частина 9

      Мінхо вийшов з класу та попрямував у клас Чана.

М.–Можна?
Ч.–Що треба?
М.–Журнал забрати.
Ч.–Забирай та йди.

     Мінхо забрав журнал та пішов назад на урок фізики. Хо зайшов в клас поклав журнал на стіл, Хан помітив рани на його руках та звернувся до нього.

Д.–Ти нічого розказати мені не хочеш?
М.–Що саме?
Д.–Рукава закоти.

      Мінхо стояв мовчки та нічого не робив.

Д.–Я зараз сам закочу.

      Джисон взяв Мінхо за руку, притягнув до себе, закотив рукава та побачив всі руки в порізах, якісь були давніми, а якісь зовсім свіжими.

Д.–Навіщо, ти це робиш?
М.–......
Д.–Я б тобі зараз дав журналом по голові, але не можу.
М.–Вибачте, Джисоне.
Д.–А мені не треба тут вибачатися. Сідай на своє місце.
М.–Добре.
Д.–Мало того що курить так ще й ріжеться.

      Мінхо сів на своє місце біля Сойон.

М.—*Дійсно навіщо я це роблю, я ж тільки ще більше спотворюю своє тіло. Я ж роблю собі гірше. Якщо Хан дізнається, що в мене є порізи ще й на стегнах та на животі мені точно не жити.*

Д.–Мінхо, годі в небі літати, здавай роботу.
М.–Тримайте.

     Джисон зібрав робити, поклав їх на стіл та вийшов з класу. До Мінхо підійшов Хьонджин.

Х.–Хо.
М.–Хьонджин, відстань.
Х.–Я ж тобі допомогти хочу.
М.–Найкраще, що ти зараз можеш для мене зробити, це не чіпати мене.
Х.–Добре.

    Коли Хан вийшов з класу, він пішов до Чана.

Д.–Чан, можна?
Ч.–Так, заходь. В тебе все добре?
Д.–Я по цьому і прийшов. Можеш придивитися за моїми учнями, бо я себе не дуже добре почуваю.
Ч.–Так, звичайно.
Д.–Дякую тобі.

    Повернувшись в класі нікого не було, Хан забрав свої речі та пішов до лікарні. Був четвертий урок та Мінхо не було на ньому. Вчитель подзвонив Хану, а той йому сказав, щоб зверталися до Чана, бо він пішов через те що йому стало погано. Вчитель подзвонив Чану та сказав, що Мінхо немає на уроці. Кріс пішов шукати Хо та знайшов його на сходах, він сидів на них та плакав. Чан підійшов до Мінхо.

Ч.–Мінхо, щось сталося?

     А той мовчав, встав та обійняв Кріса, щоб хоч трішки заспокоїтись.

Ч.—Чому ти плакав?

     Тут на сходи вибігли Хьонджин з Феліксом та помітивши Мінхо, відразу підбігли до нього та обійняли. Тим часом Хан уже прийшов до лікарні та зайшов до кабінету свого лікаря.

Д.–Доброго дня, Пак Сон Хва.
С.–Хане, давно не бачились, що на цей раз?
Д.–Мене знову починає нудити навіть від малої кількості їжі.
С.–А ти знав, що якщо довго голодувати, то нудити тебе буде від будь якої кількості їжі та навіть від самого вигляду їжі.
Д.–Знав.
С.–Ну так навіщо голодуєш?
Д.–......
С.–Я подзвоню Мінхо, щоб слідкував за твоїм харчуванням. Спочатку тебе буде нудили, а потім все повернеться до того як і було. Можеш йти.
Д.–Добре.

     Джисон пішов додому, прийшовши Хан роззувся, пройшов у вітальну та впав на диван. В той час в школі, коли Хан прийшов додому.

М.–Я вже не можу, хочу додому.
Х.–Один урок ще відсидемо та підемо.
М.–Мені треба зараз.

     У Мінхо задзвонив телефон.

М.–Ало.
С.–Мінхо, слідкуй за Ханом, щоб він щось їв, бо та білка знову почала голодувати.
М.–Добре, бувайте, Сонхва.
С.–Бувай.

     Мінхо поклав слухавку та з Хьонджином пішов на урок. Так як останній урок був література, а вчитель з літератури був добрим, він відпустив учнів раніше. Мінхо зібрав свої речі, вибіг зі школи та побіг додому.