Головний герой прокидається в незнайомому місці, лежачи на траві під блакитним небом. Він не пам'ятає, хто він такий, де знаходиться, і що з ним сталося. Поступово оглядаючи навколишнє середовище, він розуміє, що втратив всі особисті спогади. Серед...
When we were made It was no accident We were tangled up like branches in a flood
Йой! Нажаль, це зображення не відповідає нашим правилам. Щоб продовжити публікацію, будь ласка, видаліть його або завантажте інше.
Я розплющив очі. Наді мною височіли ніжно блакитні небеса з помірно розкиданими по них хмаринками, які не загороджували яскраво сяюче сонце. За відчуттями, зараз я просто лежу на м'якій травичці, яка лоскоче гомілки й лікті. Таке умиротворення...
Стоп, у траві ж можуть повзати комашки! Я вже всім тілом відчув, як щось повзе під одягом!.. А ні, здалося. І слава богу. Продовжуючи дивитися на небо, я бачив, як самотня пташка кружляла в безкрайньому повітряному морі, поки не перетнулася з іншою такою ж пташкою. Вони були раді зустріти один одного, і стали розсікати небом разом... Добре мати когось поруч.
Був звичайний сонячний день. Це найочевидніше, що можна було б сказати в моєму становищі, однак... Цей день не був таким буденним. Прийшло розуміння, що я майже нічого не пам'ятаю. Хоч убий, хоч трісни, але в голові не прослизають мої спогади. Хто я? Де я? Навіщо я? Чому я? У мене неймовірно велика кількість запитань, але поки що жодної відповіді. Тепер зрозуміло, що означає вираз "дірява голова"! З огляду на тон і висоту голосу в моїй уяві, я чоловік... Хм, як цікаво. Щойно я це усвідомив, то підняв до неба руки, залишаючись відпочивати на траві: волохаті... Добре, ймовірно, голос у моїй голові не брехав. Далі шукати підтвердження моєї мужності якось не бачу сенсу. А як мене звати взагалі? Скільки мені років?
Який зараз рік? З боку це виглядає неймовірно комічно, нібито мені пощастило опинитися в шкурі якогось героя в черговій історії, де автор вирішив стерти пам'ять усім, кому вважав за потрібне. Надзвичайно дивно, що я чудово орієнтуюся в загальних поняттях, але щось особисте в голову взагалі не лізе. Сподіватимуся, що жодної травми не зазнав, добряче вчора не перепив... Може, це якесь захворювання? Головне і про це не забути.
Увесь цей час, поки я розмірковував, на фоні було чути голоси людей. Копаючись у власних затуманених думках, я нібито відсторонився від цього світу. Підвівшись, упираючись руками в теплу землю, я подивився вбік. За руїнами старої цегляної будівлі, від якої залишилася тільки подоба стін, стояв натовп людей. Мені не було відомо, що вони тут роблять і чому не розходяться. Може, хтось мене знає? Або я когось упізнаю і мені повернеться пам'ять? Може, я якось пов'язаний з усіма? Що ж, пора б уже встати й розім'ятися! Стрімко піднімаюся на ноги, трохи розтягнувши хребет. "Як добре розминатися час від часу", - промайнуло в голові. Подивившись униз на свої чорні шорти й помаранчеву футболку, я також звернув увагу на чорні кросівки. Мені довелося приділити цьому пильну увагу, адже і мої вподобання в одязі теж вилетіли з голови! Починаючи від того місця, де я валявся кілька хвилин тому, була витоптана стежка. Нібито спеціально для мене. Або це було спеціальне місце для лежбищ, не знаю. Сонце помітно гріло спину, але не так, як це буває влітку. Зараз весна? Вона мені дуже до душі, тому звучить чудово. За розваленою будівлею мені відкрився повноцінний вид на місцевість.
