Моя єдина залежність

Розділ третій. До зустрічі

Я глибоко зітхнув. 

— Дуже вухатий? Юме це його молодша сестра. 

— Гарненька? 

— Ойкаво, ти останній, з ким я хотів би її обговорити. 

Чоловік у відповідь на мої слова надув губи, а я закотив очі. Що я міг сказати про Юме? Хто вона? Я не знаю її і, правду кажучи, краще б не знав. Без думок про дівчину, яку я не знаю, жилось би набагато легше.

Я знову зітхнув. 

— Що нового у Кагеями?

Хіната хитро вишкірився і промовив: 

— Ти мав на увазі, татко Каеяма? 

— Та ну-у, він вже тато? — Хіната кивнув. — Коли він встиг? 

— Його донечка народилась 21 травня, жах, яка мила! 

Я хмикнув. Треба ж, навіть у цього пихатого диктатора вже є дитина. І дружина. Я відчув укол заздрощів, легкий, ніби укус комарика, проте я знав, що то був зовсім не комарик, а гігантська сколопендра. 

— Що ж, передайте йому мої вітання. І мушу бігти, команда збирається випити і я з ними. 

— Бувай здоровий, раді були бачити! — я кивнув і від'єднався. Чому у мене не так, як в інших? Чому у мене не може бути такої ж сім'ї? Потрохи починаю вірити у карму, яка зараз годує мене плодами моєї пихатої юності настільки швидко і дико, що я вже починаю ними давитись. 

Телефон на поверхні столу завібрував, і я без особливого бажання розблокував його. У першому повідомленні від Такахаші було вказано заклад і час. Інше повідомлення було від брата. 

"Вона сказала так!" 

Я жбурнув телефон в стіну і сів навпочіпки, занурюючи пальці у волосся. Дідько. Дідько! Чому саме навколо мене стільки кохання, яке проходить повз? Чому саме я так захлинаюсь у самотності? І найголовніше питання: як мені із неї вилізти? 

Глибоко зітхнувши, я підняв голову до стелі і прошепотів: 

— За що? 

Звичайно, відповіді не було. Її й не буде. На мене у Бога нема часу, він ігнорує мене від самої юності. 

І все повертається до того періоду. Все вертиться навколо нього, ніби то був центр мого маленького Всесвіту, однак це просто частина мого життя, коли я зробив неправильний вибір.