Старі образи

частина 3

Дівчина вже 10 хвилин чекала нового "напарника" біля машини.

- Не пунктуально,капітане Мазур,не пунктуально,що ж ви за людина така.

- Це ти до мене зверталась? - з нізвідки з'явився капітан.

- А? Так,до тебе,чому так довго,невже не можна скоріше,в нас між іншим справа невідкладна,а ти так до цього ставишся.

- Воу,капітане Сокіл,що за наїзди,я взагалі-то спішив як міг,мене йолоп якийсь збив трохи,довелось речі міняти.

- Карма все ж існує,більше зранку бігати треба було,сідай в машину,і так запізнюємось.

- По-перше,що за претензія,це ти винна,бо люди спершу мають вийти з приміщення,а по-друге,чому це ти за кермом?

- Ну по-перше,капітане Мазур,по території департаменту краще не бігати,а якщо б це була дитина чи потерпіла? а по-друге,я швидко їжджу,тому поведу я,ми і так багато часу на тебе витратили.

- І знову я винний,що за недолюбство.

- Подумай,можливо згадаєш.

Всю дорогу "напарники" їхали в тиші,одна думаючи про справу,інший згадуючи події минулого.

- Доброго вечора,Лущинський Марк Володимирович?Криміналістичний оперативний департамент,капітан Сокіл та капітан Мазур,ми стосовно вашої сестри, Лущинської Анастасії,можна зайти?

- Так,звісно, - відкривши двері поліцейським,чоловік почав втікати через свій двір до лісу.

- Ти в об'їзд,а я за ним

- Сокіл, обережно там!

Чоловік,очевидно,знав кожен закуток лісу. Загубившись між дерев у повній темряві,дівчина намагалась розгледіти хоча б щось, крім гнітючого обрису дерев та тіней,що ввижались капітану. Раптом ззаду хтось наступив на гілку,дівчина відразу направила пістолет на чоловіка.

- Лущинський,я бачу що це ти,руки за голову,бо вистрелю.

- Або вистрелю я. - за головою у Сокіл почувся голос жінки.

- Наївна,тепер ти будеш тут,напарничок твій,напевно,вже поїхав.

- Хто з нас наївний? Думаєш,ми б приїхали до вас самі,без прикріплення? Хах, розмріявся, - намагалась якомога впевненіше відповісти дівчина,адже чудово знала,що ніякого підкріплення немає,та й Мазур напевно шукає її десь в іншій частині лісу,якщо взагалі ще шукає.