Луна Моя

Глава 4

Продзвенів будильник. Я розумію, що пора вставати. Я піднялася і пішла у ванну робити всі необхідні процедури. Коли я закінчила, зрозуміла, що вже майже запізнююсь. Тому швидко одяглася — добре, що вчора приготувала одяг. Я змушена була викликати таксі, бо вже запізнювалась.

Під'їхали ми до офісу о пів на восьму. Майже нікого не було, але на вході мене чекала Галина Василівна. Вона показала мені, де моє робоче місце. Ми пішли до ліфта, і вона натиснула кнопку на 15-й поверх. Ми вийшли з ліфта, і Галина Василівна повела мене до кабінету, де має бути мій стіл і кабінет начальства. Ми зайшли в просторий хол, де був стіл, комп'ютер, принтер і купа документів.

- Можна, Марія, я буду тебе так називати?
- Так, звісно.
- Отут ти будеш працювати. Розберися з документами: ті, що за минулий рік, відправ в архів, а всі інші, що потрібні підпис, занесеш Максиму Вікторовичу. Його кабінет напроти. Він уже повинен бути на місці, потім я тебе з ним познайомлю.

Вона постукала у двері, і з іншого боку почулися слова бархатним голосом:

- Увійдіть.
Галина Василівна відкрила двері, і я зайшла за нею. Там сидів той самий чоловік, що був у ліфті.

- Знайомся, Марія, Максим Вікторович, начальник. Ну, на пару тижнів, поки не знайдемо тобі заміну.
- Добрий день, – сказала я. Мені було незручно, і я не знала, чому він так на мене дивився.
- Ви можете бути вільні, Галина Василівна. Ми з Марією тут уже самі розберемося.

Вона вийшла, і я залишилася з Максимом Вікторовичем. Він сказав:

- Іди візьми планшет і зайди до мене знову.

Коли я вийшла з кабінету, на столі лежав планшет. Я його взяла і повернулася до кабінету. Максим Вікторович запропонував мені сісти і почав говорити про сьогоднішні плани.

- Ти до обіду розбираєш документи, а в обід у нас ділова зустріч. Постарайся до обіду з роботою розібратися. Сьогодні не пускай до мене нікого.
- Добре, Максим Вікторович. Я можу йти працювати?
- Так, можеш.

Я вийшла з кабінету і почала розбирати документи. Через 10 хвилин задзвонив телефон. Це був Максим Вікторович.

- Ліза, мені каву.
- Так, зараз.

Добре, що я вміла робити каву. Я швидко її приготувала, постукала в двері, відчинила і увійшла. Хотіла поставити чашку на стіл, але Максим Вікторович узяв її з моїх рук і легенько доторкнувся до моїх пальців. Я хотіла різко забрати свою руку, але боялася, що впущу чашку. Він тримав свою руку на моїй ще пару секунд, а потім забрав чашку. Я швидко вийшла з кабінету і сіла на своє місце. Думала, що це було. Його дотик до моєї руки був приємним і ніжним. Якщо я скажу, що це було неприємно, то збрешу. Я п’ять хвилин обдумувала, що сталося, а потім знову почала розбирати документи. Їх було дуже багато. Через півгодини знову подзвонив Максим Вікторович і попросив каву. Я приготувала її і, коли увійшла до кабінету, побачила, що він сидів хмурий і задумливо дивився на мене. Я поставила каву і запитала, чи більше нічого не потрібно. Він відповів:

- Можеш йти працювати.

До обіду залишалося півгодини. Максим Вікторович вийшов і сказав:

- Нам пора їхати.

Я спитала, чи щось брати з собою.

- Тільки планшет може знадобитися.

Ми вийшли з офісу, і нас уже чекала машина. Він відкрив двері, і я сіла. Максим Вікторович обійшов машину і сів поряд зі мною. Ми під'їхали до якогось ресторану, вилізли з машини і зайшли всередину. Сіли за столик.

- Поки ми чекаємо, розкажи щось про себе.
- Мені 25 років, я навчалася на юриста. Мама зараз вчить корейську, щоб вийти на роботу, вона в мене історик, а батько – архітектор. Йому запропонували роботу в Кореї, і вони туди поїхали, а я залишилася, бо мала поступати.
- Часто їздиш до них?
- Хотілося б, але ні, навчання забирало багато часу.
- А брат чи сестра є?
- Так, сестра, але їй три роки.
- А у вас є?
- Ні, я у сім'ї єдиний син.

Поки ми говорили, нам принесли обід, хоч я нічого не замовляла. У Максима Вікторовича подзвонив телефон, і він відійшов. Коли він повернувся, сказав, що зустріч відміняється, тому ми можемо пообідати і повертатися на роботу.

Коли ми вже їхали на роботу, щось раптово вдарилося в мій бік. Я не зрозуміла, що трапилося, але відчула сильний біль у нозі та руці, і настала темрява.