13 квітня. Четвер. Університет.
Лія
Я сиділа готувалася до пари, як завжди всі метушилися, бігали, шепталися, голосно говорили..я сиділа за партою думками не тут стукаючи ручкою по парті..вже давно дзвенів дзвінок але вчителя не було... досихпір.. Усіх це дуже веселило тому усі бурно обговорювали щось між собою..але я була як в іншому просторі..душа відчувала не спокій, різкий страх обхопив мене. Я не знала що не так, але я боялася..не знаючи чого. Я поїжилася, таке відчуття ніби холод повіяв і пробирав до кісток, так і було, вікно було відкрите але одногрупник вмить його закрив..і я далі повернулась до зошита..
Шум.
Не люблю.
Страх..
Ненавиджу
Мій екран телефону загорівся.. висвітило.."Лікар"..запекла назва яку я боялася..я підняла слухавку...і сказала"ало"...
ні..
тільки не це..
Лікар це сказав.
Я скинула..час спливав, я кинула зошит до рюкзака, і вибігла з кабінету.
Я неслася через коридори, збиваючи людей, я бігла але відчуття нвби дорога пропадає. Ще пару сходинок і поворот на ліво..
Давай..
Тільки не потемніння в очах..
Не зараз!
Я відчула слабкість але добігла, я забігла в камінет і побігла до Хосслера..як завжди в банді хлопців, і підбігла до його парти...він такий веселий..
Він бачив мій погляд та його лице змінилося..
Він піднявся і став біля мене..
Я не могла нічого йому сказати, диш дивився і хитала головою в знак "ні"..
Він взяв мене ща руку і ми вибігли з кабінету..з школи..на парковку..
Ми сіли в його машину
І помчалися до лікарні
Його телефон розривався від повідомлень..дзвінків та іншого..
Ми неслися по місту до теї грьобаної лікарні..
невже це все? кінець?
Лікарня..
чортовий запах приладдя, шприців, я не буду казати з якою швидкістю ми неслися до операційної..
ВИ ЧИТАЄТЕ
first fake, and then real
Fiksi Penggemar- слухай, я знаю,як ми потонули в своїх думках.. Але я знаю як нам звідти вийти, як тобі домогти, і як ще собі. -і як же? - ти стаєш моєю дівчиною, це буде всього лиш гра, і до того всього я тобі даю гроші кожного дня. На твого брата..
