Bon Appetit!

||

Фелікс прокинувся рано. Все ж таки він хвилювався. Нова робота, де достатньо велика зарплата, і дуже великі рейтинги. Хлопець хвилювався, що він буде недостатньо досвідченим для цієї роботи, але якщо вже відгукнулися на резюме, значить все добре? Тому Фелікс почав швидко збиратися. Хлопець одягнувся якнайкраще, і вирушив на роботу. Взявши в підʼїзді свій старенький велосипед, він..«Стоп, дощ?! Ви, трясця, знущаєтесь?!»-Фелікс розумів, що якщо він піде просто під дощ, то він просто промокне, а якщо на велосипеді..буде ще гірше. Тож, виходить, доведеться їхати на автобусі. Добре, що зупинка не так далеко від дому. Ледве добігши до зупинки, він заскочив у автобус, і сів на вільне місце. Дорога має тривати 20 хвилин, тому Фелікс вирішив почитати відгуки на ресторан, в якому він буде працювати. «Це прекрасний ресторан! Їжа на вищому рівні, обслуговування приємне, ще й знижку, як 1000 відвідувачу дали!»-багато було таких відгуків, але треба ж подивитися ще й погані відгуки. «Лайно»-і все? «Може є більш детальні відгуки?»-подумав Фелікс, і побачив один дивний відгук. «Це ідеальний ресторан для відвідувачів. Тут прекрасна їжа, та обслуговування. Лиш не для самих офіціантів, та працівників ресторану..» Що це мало означати? Там погане ставлення до працівників, чи що? Думки Фелікса, перервав звук дверей. Він зрозумів, що це його станція, та вийшов з автобусу. На секунду, він забув, що йде дощ. «Бляха! Який ливень!»-вигукнув Фелікс, і що духу побіг до ресторану. Відкривши двері, він побачив власника? Ресторану.
-Добрий день! Я не запізнився?-намагаючись стабілізувати дихання, промовив хлопець. Його увагу привернула зовнішність хлопця. На вигляд, трохи старший за самого Фелікса, чорне волосся, і погляд як у лисиці.
-Ні, все гаразд,-відказав хлопець,-я так розумію, ти Лі Фелікс, так? Я Хван Хьонджін, власник цього ресторану.
-Так, я Фелікс. Приємно познайомитись, та співпрацювати!-вигукнув хлопець, усміхаючись.
-Добре, тобі 24?-запитав власник
-Зараз 23..-відповів Фелікс,-але буде 24!
-Добре, зачекай, ти чого весь мокрий? Ти що під дощем йшов?
-Ні, я їхав на автобусі, але трохи потрапив під дощ,-замʼявся Фелікс,-але, це пусте! Воно висохне!
-Ти розумієш, що в такому вигляді, ти не будеш подавати страви людям?-гаркнув хлопець,-візьми, ось там у шафі є одяг для офіціантів, ти маєш перевдягнутися!-продовжив власник, і показав на шафу.
-Добре, вибачте, зараз же переодягнусь!-вигукнув Фелікс, і побіг до шафи. Проте була одна проблема, відкривши шафу, Феліксу, зовсім трохи зросту не вистачало до полички з речами. Він вже думав, брати стілець, проте почув поруч:
-Не смій, ставати брудними ногами на мої стільці,-діставши речі промовив Хьонджін,-тримай, якщо до чогось не будеш «дотягуватись» кажи мені, допоможу.
-Дякую, пане власник!-взявши одяг, подякував хлопець.
-Не треба «власник», вже просто Хьонджін називай.-відказав хлопець, і показав де вбиральня, аби Фелікс міг перевдягнутися.
-Дякую, Хьонджін!-з усмішкою мовив хлопець,і побіг перевдягатися. Після цього, Хьонджін почав розповідати, банальні правила у цьому ресторані.
-Так, ми можемо зробити все, що наші клієнти захочуть. Ти маєш розпитати, що ті люблять, або що ті хотіли б поїсти. Ти все це записуєш, і кажеш кухарю. Потім просто виносиш, і все. З клієнтами поводитися, максимально приємно та обережно. Час-закон, тому не запізнюйся, бо чекати клієнти не будуть. Також, тобі можна заходити куди ти захочеш,-трохи нахилившись до обличчя Фелікса, почав хлопець,-окрім, мого кабінету. Ти зрозумів? Якщо туди зайдеш..
-Ви мене на фарш пустите, ахах?-запитав у жарт хлопець.
-Можливо
-Зрозумів, в кабінет ні ногою.
-Молодець, а тепер до роботи,-розвернувши спиною до себе Фелікса, показав на клієнта,-якщо треба допомога, я завжди на кухні,-промовив Хьонджін, і пішов на кухню. Офіціант трохи засоромився такої поведінки, проте нічого зробити з цим не міг. Тому він почав обслуговувати людей. Він себе вів, можна сказати «ідеально», як для офіціанта. Фелікс був дуже милий та приємний. Вислуховував кожного, і приносив те, що вони хотіли. А за таке миле обличчя, хіба не можна лишити чайові? Так Фелікс назбирав їх чимало, чим був, звичайно, дуже задоволений. Після зміни, він вирішив зайти на кухню. Він побачив там Хьонджіна, який всім казав щось робити. Підійшовши до нього він сказав:
-Привіт, а я можу вже додому йти? Я вже все закінчив.
-Зачекай,-мовив Хьонджін, і дістав якийсь пакетик,-тримай.
-Це ви мені приготували?-засоромився спочатку Фелікс.
-Це залишки.
-А, ой,-мовив хлопець, розуміючи наскільки тупо він себе повів,-вибачте, дякую, допобачення,-і вибіг з ресторану, наче його й тут не було.
-Пхах, він милий,-промовив Хьонджін, зайшовши до себе в кабінет,-цікаво, в нього є хлопець?
А наш офіціант, через те що спізнився на останній автобус, чимчикував пішки. Він все думав про власника ресторану. «Такий гарний, високий..прям не такий, як Уджін..так, стоп! Я не збираюсь нікому зраджувати!»-перегнав свої думки Фелікс, зайшовши додому. Хлопець вирішив, все ж таки подзвонити його хлопцю. Набравши номер, Фелікс подзвонив. «Зачекайте, будь ласка, абонемент не може зараз говорити»-і почулися гудки. Фелікс, зрозумів, що Уджін, все ж не подзвонить. З цими думками, він ліг на стілець, і сам не розуміючи як, заснув.