Bon Appetit!

|||

     Новий день, і знову Фелікс прокидається, від дзвінка. Це був Уджін!
         -Ало, коханий! Ти як? Все добре? Ти повернешся? Я на роботу влашту-
        -Фелікс, ми розлучаємось. Я не можу з тобою.-І кинув трубку хлопець. А Фелікс, ще декілька хвилин сидів з телефоном в руках. Поки в нього не виступили сльози. Він не знав, як їх зупинити. Вже наче й збиратися треба, а він навіть встати не може. Просидів він так хвилин 20, поки йому знову не подзвонили.
       -Ало?
       -Д-добрий день,-з тремтячим від сліз голосом мовив Фелікс.
       -Де тебе, бляха, носить? Ти бачив яка година?-почулося з-за телефону,-і чому в тебе голос тремтить, захворів ще?
      -В-вибачте, Хьонджін, я, н-ні, я не захворів, я зараз же буду збиратись,-відповів хлопець.
       -Я тобі викличу таксі,-швидко мовив Хьонджін,-кажи адресу.
        -Таксі?!-вигукнув хлопець, трохи відійшовши від сліз, мовив Фелікс. Він вже й не памʼятав, коли востаннє їздив на ньому.
        -Кажи адресу, скоріше,-почувши адресу, Хьонджін викликав таксі,-вдягайся, я ще попросив, аби тобі поїсти купили, бо якщо тобі не вистачає на таксі зі знижкою, я не знаю, що ти їси.
        -Д-дякую велике, не треба було..-мовив Фелікс, але почув звук гудку. Поклав слухавку. Ну добре. Хлопець почав збиратися, було складно, через те, що сльози ще були. Очі набухали, щоки горіли, а голос тремтів. Швидко спустившись, він побачив автівку, і сів у неї.
          -На імʼя Лі Фелікс, так?-запитав водій
          -Так
          -Тримайте, ваша їжа,-передавши їжу Феліксу вони поїхали до ресторану. Фелікс нарешті нормально поїв перед роботою. Швидко доїхавши, Фелікс подякував водію, і вийшов з авто. Біля дверей ресторану стояв Хьонджін.
         -Дякую вам велике!-подякував Фелікс, коли Хьонджін його помітив.
         -І що трапилось, що ти не прийшов сам? Не сподобалось у мене?-запитав Хьонджін,-добре, жартую, що трапилось?
         -Це особисте,вибачте,-відмовив хлопець,і вже крокуючи до дверей, думав зайти, але Хьонджін їх закрив,-пане, там клієнти чекають! Ви ж самі казали, що час-це закон, і важливо, щоб клієнти не чекали.
          -Я запитав, що трапилось,-уперто питав Хьонджін.
          -Ну, з хлопцем..розлучився-стримаючи сліз промовив Фелікс. Після цього, він відчув лагідну долоню на своїй потилиці.
         -Сьогодні підеш раніше,-прибравши руку, сказав Хьонджін, і відкрив двері,-прошу, клієнти чекають.
          -Дякую!-знову подякував Фелікс, і почав працювати. Хьонджін стояв у кутку, й дивився на нього.
       -Я прибʼю того хлопця..лишень залишилось як його знайти,-тихо мовив Хьонджін, і пішов до себе в кабінет.
       Зміна майже підходила до кінця, залишився останній клієнт. Фелікс ніс страву, проте замислився і випадково зачепився за стілець, і впав, їжа, звичайно також.
        -Господи, які тут офіціанти-дебіли.-гаркнув клієнт, дивлячись на Фелікса, який намагався встати.
        -Вибачте, ми зараз все переготуємо. Це один єдиний випадок.-почав виправдовуватись хлопець.
        -І саме цей єдиний випадок, мав відбутися зі мною?!-вставши крикнув клієнт, і вже замахнувся на Фелікса, проте вибіг Хьонджін.
       -Я перепрошую свого офіціанта, він в нас новенький, тому мало що знає,-почав Хьонджін, заспокоюючи клієнта,-ви не проти, якщо ми вам приготуємо нову страву, і зробимо вам комплімент від закладу? Повністю безкоштовно!-з награною посмішкою, вигукував хлопець.
       -А я вже подумав, що ви лайно-ресторан, а є все ж таки нормальні люди! Несіть!-вигукнув клієнт заспокоївшись. Поки він всівся, Хьонджін вивів Фелікса на кухню.
        -Вибачте, я справді ненавмисно..-вибачався хлопець.
         -Сідай вже,-мовив Хьонджін,-на цей раз пробачаю.-взявши якусь тарілку, він виніс її гостю. Поки Фелікс сидів на кухні, він побачив двері, на яких було написано: «Кабінет Власника. НЕ ЗАХОДИТИ». Хлопець трохи піднявся, все ж таки було цікаво, що в тому кабінеті, він тільки подумав відкрити двері, як тут, його руку накрила інша рука, і закрила двері.
          -Я тобі що казав?-з гнівним обличчям, мовив Хьонджін, що тільки повернувся.
          -Я..-почав Фелікс.
          -Занадто цікаво тобі, так?-гнівно запитав хлопець.
          -В-вибачте,-промовив Фелікс, і його руку відпустили.
          -Якщо зайдеш, пущу тебе на фарш.
         -Я зрозумів,-нахиливши голову вниз, промовив Фелікс,-вибачте.
          -Тримай, за рахунок закладу.-протягнув пакет Хьонджін.
          -Це що?-подивився в пакет Фелікс. Там був маленький тортик, з дуже кривим написом «не сумуй»,-це у вас такий «гарний» почерк?-засміявся хлопець,-дякую вам.
          -Це ще я намагався, якби мені було б байдуже, напису взагалі б не було.
          -Але тортик все одно би був?-трохи піднявшись на рівень Хьонджіна, промовив хлопець.
          -А тобі так цікаво?-трохи підійшовши до Фелікса мовив Хьонджін,-позаду тебе стіна, а в тебе руки зайняті, як думаєш, що я маю зробити?-нахилившись промовив хлопець, і ще підійшов.
         -Ааа, я-я,-трохи соромлячись відстані між ними, намагався щось сказати Фелікс.
         -Пхах, бачив би ти своє обличчя зараз,-розсміявся Хьонджін, відійшовши від нього,-я не уявляю, що буде якщо, я тебе поцілую, навіть в жарт,-сміючись додав Хьонджін. «Стоп, поцілувати?!»-подумав Фелікс, і одразу став як помідор,-господи, та я жартую, і чимчикуй давай додому, я тобі знов таксі викликав, також за рахунок закладу.
           -Д-дякую!-промовив Фелікс, і побіг з ресторану. Там вже його чекала машина, помахавши ресторану у вслід, Фелікс сів у машину, і поїхав додому. Цілу дорогу він думав про Хьонджіна. Щось таке тягне до нього, але наче якась небезпека є.
           -Ха, бляха,-беручи цигарку лаявся Хьонджін,-я тебе ж, бляха, знайду, як тебе там? Уджін? Ха, яке жахливе імʼя.-сміючись додав хлопець.