Я пережив війну з самим собою
І умертвив людину, що жила тобою.
Вона шукала упокою
Та зовсім не жадала болю.
Перетворила ти її в живую зброю,
Яка навічно загубила волю.
Примарна тінь торкнулася рукою
Душі огорненої тьмою
Я бачив, як сяяла та чистотою
Кохання справжнього до болю.
Не обділиш такую душу ти красою,
Якою б не була жорсткою.
В моєму серці ти неслась грозою
Та винятковою, не злою.
Але так краще, нам з тобою
Хоч і не вирішили все між собою.
Та знаю я, пройдуть літа
Вже не згадаєш ти листа,
Що я пишу у відчаї, й пітьма
Стає останнім свідком того дня,
Що відкриває шлях мій в небуття.
Прощай й прости – це каяття,
Прийми же ти мої останнії слова
І буде вільная душа моя,
Яку так довго зігріва любов твоя.
