Мені набридло бути лицеміром –
Міняти думку для людей.
Робити все, як ви того хотіли,
Чуттям своїм завжди супроти йти.
Глумитись з того, хто і так здобуде менше.
Святих робити з тих, кого і бачить ти облиш!
«Він, як і більшість» – решту ті уже фасують,
Коли здіймаєм ми на трон, та знов не тих...
Мені набридло віру у людей втрачати,
Ховатись в тіні їх брехні.
Адже так легко в бруді тім щезати
Лише світило важко віднайти.
Ти чув від мене не всю правду,
Та так вже сміло викрив гріх облуду.
Тоді аж змусив ти схилитись за брехню,
Хоч досі ти дививсь на мене без осуду.
Змирився з тим, що так ніхто й не чує –
Усім начхати чого хочу я.
Жалітися негоже, тож мовчу,
Інакше я таки брехні зречусь.
Вдягнув усмішку знов фальшиву –
Я входжу в натовп із людей.
Ховаюсь там, де все таке ж паршиве,
Аж доки сльози не втечуть з моїх очей.
Скажи чи добре жити лицеміром?
Себе обмежувать не в міру.
Жадав я з кожним вести чесную розмову,
Проте вуста, щоб не пускали злу промову.
Хоча тоді чужим я стану, не сумнівно –
Звучить, аж надто безнадійно.
Проте чи гоже жить в брехні ухильно?
Чи варто все ж собою стать? Наївно...
