Казка для Вошента

Розділ першій

Гудить поїзд, і в кабіні номер 12 сидить Вошент із своєю мамою, та їдуть до бабці Анаконди в гостиниці.
-Мамо ми вже преїхали?—спитав маму замучиний поїздкою хлопчик.
-Ще ні, лягай вже спати завтра ранком доїдемо.
-Добре,—Він послухав маму, та пішов спати на свій бік.
Поки хлопець спав, йому наснився такий дурний сон, що він літає на одному із потягів на небі з трьома слонами, оце фантазії, можна сказати що мені ще гірше снилось.
Ранком, вони вже нарешті доїхали з Вошингтону до Лас-Вегаса.
-Вошенте, вставай ми преїхали.
-Добре.
Вони вийшли, і через годину їх забрали дядько по маминій лінії Генрік.
Постукавше в двері, їм викрила бабця Анаконда ледве не розплакавше обняла Вошента.
-Боже, як я рада вас бачите поскоріше розувайтися і ходіть їсте пиріг.
-Воо, приріг круто!
-А ти Генріку допоможе Моні, з речями
-Добре, мамо.
Після хорошої вечері, Вошент заснув на дивані після двух хвилин сну він почув якісь крики які лунали з кухні, там кричали бабця з мамою.
-Що таке сталось?—спитав маму переляканий хлопець.
-Іди в свою кімнату, синку.
-Добре.
Все рівно, нічого не помінялось вони ще сильніше почали кричате, слава богу що дідусь Боб це не чув бо якщо він п'яний (а він тоді був п'яний, і спав у гаражі) то би він зарізав бабцю, вже одного разу таке було що дідусь ледве не зарізав бабцю на його очах коли вона на того н'яного кричала.
-Та яка з тебе матір, ти навіть сину не можещ нормальну куртку вибрате!
-Мамо, це мій син а не ваш я знаю добре що Вошенту пвдхотить!
-О боженько, тебе взагалі треба вчите як правильно вихувате дитину, чи що? Нащо коли ти була у Вошингтоні, купила ту куртку за 2 тисячі доларів, у нас у Лас-Вегасі можно купити ще ліпшу, а та куртка навіть йому і пасує!
-Бо йому така сподобалась.
-Я взагалі ліпше знаю що йому потрібну, ти знову напевно половину грошей потратиш, на маріхуану. Так?
-Я цем давно завязала, і так якщо ви не закриєтесь то я піду геть, і залишу Вошента вам, якщо ви такі розумні.
-Та катись на всі чотири боки.
-Ну вот і добре.
Мама хлопчика, психанула пішла в кімнату і забрала всі свої речі.
-Мамо, ми їдемо геть?
-Ні, синочку я їду геть ти залишайся з бабцею, будь чимнем будь ласка і звони мені, добре?
-Добре, ти на довго?
-Назавжди.
Хлопчик не зрозумів, і почав плакати.—Це як?..
-Хлопчику ти мій, не плакай будь ласка твоя бабуся вона добра людина, ти то неї привекниш. Бувай.
-Добре мамусю, бувай звони мені.
-Я люблю тебе..
-І я тебе.
З теперешнього дня мама Вошента, залишила його він думав що вона його любить але ні, тепер вона знайде чоловіка і забуди про нього, він подумав що проблема в ньому і він себе зненавидів.