Нічого особливого не роблячи, крім роботи, останні півроку, я зміг відкласти нормальну таку кількість грошей, щоб валяти дурня хоч деякий час. До того ж, це, напевно, перший раз, коли я не відчував тривожності від безробіття. Майже багатій. З кінця.
Зате починав відчувати Олівер, раптом заваливши мене питаннями про звільнення.
Затримки у виплаті зарплатні, постійне повернення документів, зміни правил і навіть нещасні випадки з травмами.
— Чималенька підбірка. І це все за два тижні?
Саме ті тижні, що я вже відгуляв.— Ага, це просто фігня якась. Кажуть, що на «верхівці» щось сталося. Майже всім почали зарплатню різати. Я, напевно, наступний.
— Хо-хо, ото мені пощастило злиняти, — посміхнувся я.
Було дивно. Чим більше я слухав про занепад колишнього місця роботи, тим менше радів. І чому це? Це ж наче підтверджує, що я зробив правильний вибір.
— Думаєш, нормально буде звільнитися перед поповненням? Діти гроші тільки так їдять.
З усмішки друга я відразу зрозумів, що тільки один з нас кидається у вихор подій без запасних думок.
▾
Мій план повернення в нормальне життя йшов своїм шляхом. Три тижні байдикування та нормального дружнього спілкування давали своє. Залишилось останнє — згоняти на вихідні до матері, у своє рідне місто.
Коли я жив там майже рік тому, усього мого терпіння вистачало максимум на пару днів. Мати повчала мене всьому: коли жити, як жити й навіщо жити. Мінімум свободи, максимум випалювання моїх і так напівживих нервових клітин.
Саме це мене стримувало від останнього ривка перед новою роботою. Олівер знайшов місце у фармкомпанії в парі: торговий представник та водій. Я, на відміну від нього, не провізор за освітою, тому зайняв більш легке місце. Водійське посвідчення, отримане в армії, стало у пригоді.
Поки він відпрацьовував два тижні перед звільненням, я вагався. Або просто шукав привід нікуди не їхати.
Цей привід знайшов мене сам, саме перед дверима автобуса. Розпорядження на підпис з нової роботи прилетіло на мою електронну пошту, яку я ігнорував з моменту звільнення.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Річ
Khoa học viễn tưởngХмарочос над головою здавався безкінечним. Ранкове сонце ховалось десь за ним, тому я стояв у тіні цієї індустріальної величі. Або хвастощів. Мені завжди було цікаво, чому це так престижно, працювати в великій скляній будці поміж таких самих скляних...