Лози електричних дротів, запилені старі труби, покинуті коробки під стінами та купа технічного сміття. Промисловий ліхтарик у руках хлопця дозволяв мені повністю розглядіти місце, куди я потрапив. Технічний поверх.
Пекучий вогонь паніки, що розливався у грудях, наче міцний алкоголь, ще кілька хвилин тому, змінився на відчуття порожнечі.
- Все ж, ти знайшов проблему, - сказав він, направивши світло під стелю біля однієї зі стін.
Тріснувший короб із дротом, що під своєю ж вагою стер ізоляцію об гострий пластмасовий уламок.
- Ага, схоже на заземлюючий кабель, - видихнув я, намагаючись змиритися з ситуацією. Не часто їх перевіряють на промислових об'єктах, це відклалося в моїй голові ще з практики в університеті.
- Направлю сюди техніків, - промінь ліхтарика в його руках ковзнув з дроту на мене, через що я одразу примружився. - Поганий день?
Оточення більше не душило, та й ноги знов відчували підлогу.
Поки ми вже разом йшли назад, я дедалі більше намагався знайти адекватне пояснення моїй неочікуваній "телепортації" на мінус перший поверх. Ні білі відбиваючі світло вказівки на стінах, ні зелений «Вихід» над дверима не допомагали. А коли мої ноги ступили на сходи, я повністю втратив логічний зв'язок. Не міг же я отак просто спуститися й не помітити цього.
- Чому ти в костюмі? Підвищили чи, у твоєму випадку, понизили? - жарти в мене виходили не дуже, але хоча б відволікали.
- Багато роботи на різних рівнях, - відповів хлопець і загасив ліхтарик у руках.
- Це через звільнення робітників? Я чув. Кажуть у вас там де повище щось змінилося.
Глухий стукіт від бетонних сходів змінився дзвінким відлунням на мармуровій плитці. Нульовий поверх був таким самим, як завжди: освітленим зимовим сонцем і знайомим. Єдине, холод все ще тинявся коридорами.
- Так, - він одразу обернувся до мене. - Ти повернувся.
- Ні, я тут по справах.
По справах загубитися в парі коридорів та поїхати дахом.
Складно було не помітити, як його долоня стиснула ручку ліхтарика. Він виглядав невпевнено, а спіймати його бігаючий погляд було непросто.

ВИ ЧИТАЄТЕ
Річ
خيال علميХмарочос над головою здавався безкінечним. Ранкове сонце ховалось десь за ним, тому я стояв у тіні цієї індустріальної величі. Або хвастощів. Мені завжди було цікаво, чому це так престижно, працювати в великій скляній будці поміж таких самих скляних...