Таке вже зі мною траплялося. Майже чотири роки тому, коли після університету я раптом залишився посеред вулиці. Як виявилося, диплом нічого мені не дав: без досвіду я не був потрібен ніде, окрім забігайлівок під домом, хоча й там з питанням. А моє хобі — вирішення соціальних проблем через відсторонення — додало величезну жменю бажання вийти у вікно. Зрада, самотність і відчай.
Рішення знайшло мене саме, коли під шум якогось фестивалю я піймав очима постер типового фільму про військових. Чотирнадцять тижнів рекрутського навчання, ще вісімнадцять — фахового для піхотинців і цілий рік служби у внутрішній армії країни.
Точний розпорядок, постійна зайнятість, фізична активність та відсутність потреби в прийнятті вагомих рішень. Це здавалось майже ідеальним до моменту, поки мій товариш по службі, забувши перевірити зброю після навчань, жартома не вистрілив собі в лице.
Свист кулі та криваве місиво. Я був упевнений, що бачив людський мозок у себе на руках. Він вижив, хоч і отримав інвалідність.
Після цього інциденту мені поставили нервове потрясіння і відправили додому. Саме там я й дізнався, що мати пішла з роботи через хворобу і, ледве вставаючи з ліжка, виживала майже без грошей цілий рік. Борги й занедбане здоров'я зробили її старішою ще на років десять.
Якби я хоч раз узяв слухавку...
Дострокове звільнення по сімейних обставинах та догляд. Грошей після контракту вистачило на базове лікування, і коли вона знову піднялася на ноги, я почав шукати нормальну роботу.
Ось я тут. Знову посеред вулиці.
▾
Нову картку доступу я не взяв.
Колись колишня сказала мені, що від справжнього чоловіка в мене тільки назва, бо вирішувати важкі питання для мене було не під силу. Але не зараз. Все ж, нарешті я хоч трохи виріс.
Пів ночі з пляшкою допомогли мені зібратися докупи й, нарешті, зважитися цього разу бути іншим.
Наступного дня два пальці протягнули вперед по стійці рецепції лист із заявою на звільнення. Це було першим пунктом мого плану повернення до нормального життя.
Вже знаючи, що мене чекає два тижні відпрацювання, я отримав картку доступу В і зайшов у ліфт.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Річ
Ciencia FicciónХмарочос над головою здавався безкінечним. Ранкове сонце ховалось десь за ним, тому я стояв у тіні цієї індустріальної величі. Або хвастощів. Мені завжди було цікаво, чому це так престижно, працювати в великій скляній будці поміж таких самих скляних...