Справа кохання

Пролог

Мені бракує повітря, щоби дальше продовжувати нормально жити. Мені бракує смаку перемоги, після того як я жорстоко допитую свідків. Одне слово, і вони зразу зламаються. Легко натискати на слабке місце людей, якими вони не були.
Мені хочеться переставати думати, як швидко вилікувати людину простими словами, і як жорстоко вбити її ментальне здоров'я.

Це ж світ і життя.

Кожен вбивця рано чи пізно, але має бути покараний. Навіть, якщо це дитина, навіть, якщо це жінка, або ж чоловік.
Ніхто не зможе уникнути відповідальності за чужі життя. Вони свідомо, чи не свідомо зробили вбивство.
Але щоразу смак перемоги, ніби здіймається над головою людини, або ж в ротовій порожнині. Комусь навіть все рівно, але вони виконали свою місію.
Є три пункти навіщо людина вчинила вбивство:
1. Помста. Вона може бути за родичів, ну або ж за дорогих людей, що для вбивці були всім. Помста складається навіть кілька тижнів, а то і років.
2. Фінансові статки. Це може бути через велику суму грошей, спадок, особисті речі, будинок(квартира) та бізнес. Це може бути через заздрість, злість або ж тривогу.
3. Ревність. Хтось подумає, що це не правда, але так і є. Людина через ревність та сильне накопичення злості, на емоціях може й вбити свого партнера. Не особливо, щоби це був чоловік/жінка. Це може бути ревність до дитини, матері/батька, сестри/брата, і таємне кохання.

Ще може бути пункт: Алкогольне сп'яніння. Людина через не контролювання себе, випадково може вбити. Навіть незнайомця!
Все через те, що вбивці розум затуманений, і він не усвідомлює які дії виконує.
Зазвичай це може бути люди старшого віку, юнаки.

Є вбивства за ні за що. І другим людям дуже боляче дивитися на труп, який не мав померти, але доля жорстока.
Мені все рівно за людей, які випадково померли.
Нове вбивство, нові свідки, нові зачіпки — це все що зацікавить мене, а проблеми чужих для мене людей — просто пусте місце.

Іноді інші особистості називають мене жорстоким детективом. Я нікого не шкодую, і роблю все для того, щоби найти вбивцю та звести все до кінця.
Мені однаково на думку персон, яких допитую.
Вони мають заслужити  покарання.

Нове розслідування впало на поліцейський стіл, кольором темно-синього відтінку. Я стою коло дверей до виходу із поліцейського управління, і розглядаю лице містера Вільренга. Білий аркуш з надрукованими буквами, так і лежав на столі, очікуючи, що хтось візьме його в руки.

— Це розслідування занадто тяжке.

Я вслухаюся в кожне слово містера. Моя увага сконцентроване на ньому, і тільки на ньому.

— Ми змушені добавити вам допомогу, бо самі ви це розв'язати не зможете.
На цю справу, вам прийде другий детектив. Він тоже дуже розумний.

— Стоп, зачекайте. Ви думаєте, що я не здатна розплутати це безглузде розслідування? Мені не потрібен напарник.

— Не називайте розслідування безглуздим. Ви навіть не знаєте його історію.

— На ділі я розберуся.

Містер Вільренг тільки зітхнув у відповідь. Його темно-каштанове волосся плавало від вентилятора навпроти нього.
Ці слова вбивали мене, але я цього не показувала. Було вкрай образливо, що сам майор поліції, відправляє незнайому людину в допомогу до найкращого детектива на околиці!

— Послухайте, місс Драліель, я розумію, що ви у шоковому стані, але спершу прочитайте подробиці цієї справи.

Майор бере аркуш паперу, і з гордістю простягає руку, щоби я взяла цей документ.
Мої ноги самі підійшли до темно-синього стола. Я взяла справу, з такою силою і злістю, що навіть здавалося цей бідолашний аркуш розірветься.

Мої руки тримали цей документ, а очі швидко переглядали подробиці справи, а також смерті.
Я подумки читала розслідування, яке маю сама зробити.

Сама і тільки сама.