Минав час, і дружба між Лією, Колею та Вовою ставала тільки міцнішою. Вони тепер були не просто друзями, а справжньою командою, яка завжди разом, підтримує одне одного в кожній ситуації — чи то підготовка до іспитів, чи то черговий футбольний матч, чи просто вечори на свіжому повітрі з гітарами та жартами.
Одного разу, після перемоги шкільної футбольної команди, де грали і Коля, і Вова, троє друзів вирішили піти святкувати на дах будинку, де мешкала Лія. На даху відкривався чудовий вид на нічне місто, і, здавалося, все навколо належало тільки їм.
— Якби рік тому мені хтось сказав, що ми будемо тут сидіти втрьох і святкувати разом, — задумливо почала Лія, дивлячись на місто внизу, — я б не повірила.
— І я теж, — усміхнувся Коля. — Ти ж була моєю найзапеклішою суперницею.
— Ну, в цьому ми всі трохи винні, — додав Вова, жартома підштовхуючи Колю ліктем. — Але приємно бачити, як ти стараєшся, Шапаренко.
Коля знизав плечима і всміхнувся, кидаючи Вові глузливий погляд.
— Ти просто ревнуєш, що ми з Лією тепер стали кращими друзями.
Всі троє розсміялися, але за цими жартами ховалося щось глибше. Лія відчула, що тепер Коля і Вова стали для неї незамінними людьми. Їхня підтримка і дружба дарували їй відчуття впевненості і щирої радості. Зараз, на даху, вона зрозуміла, що поруч з ними вона завжди почуватиметься захищеною і щасливою.
Наступні тижні вони проводили разом ще більше часу: то організовували спільні тренування, то допомагали Лії з проектом для школи, то просто гуляли по місту вечорами, коли Київ вигравав мільйонами вогнів. Друзі разом долали всі труднощі і переживали кожну радісну мить. Вова тепер жартував, що, мабуть, їм судилося бути найкращими друзями назавжди.
Але одного разу, на одній з таких зустрічей, Коля, набравшись сміливості, тихо сказав Лії:
— Ти знаєш, я завжди вважав тебе суперницею, але тепер розумію, що ти для мене стала кимось значно ближчим...
Лія на мить затамувала подих. Вона вже давно помічала, що між ними з Колею є щось особливе, щось, що виходить за межі простої дружби. Вона мовчки подивилася йому в очі і зрозуміла, що почуття взаємні.
А Вова, спостерігаючи їхній погляд, усміхнувся і вдавано зітхнув:
— Ой, здається, тепер мені доведеться ще більше захищати сестру, бо я бачу, що тут назріває щось серйозне.
Усі троє розсміялися, але тепер знали: між ними не лише дружба, а щось набагато глибше і сильніше. Це була початок нової історії, у якій вони, попри всі змагання та суперечки, залишатимуться один для одного найдорожчими людьми.
Після того вечора на даху відносини між Лією і Колею стали ще ближчими. Тепер кожен їхній погляд, кожен дотик або навіть дрібна усмішка, здавалось, говорили більше, ніж слова. Вова, хоч і ставився до цього по-дружньому, був пильним: він підсвідомо вважав, що його обов'язок як старшого брата — оберігати сестру. Проте він також бачив, що Коля дійсно щиро ставився до Лії і завжди був поруч, щоб підтримати її.
Одного вечора, коли всі троє залишилися після школи допомогти з організацією спортивного фестивалю, на них раптово нахлинуло сильне почуття ностальгії за дитинством і їхніми постійними «дуелями». Вони сиділи на лавці біля школи, обговорюючи, як багато змінилося за останній рік.
— Пам'ятаєш, Ліє, як ти ледь не виграла в мене на забігу у восьмому класі? — усміхнувся Коля. — Я тоді думав, що більше ніхто не зможе мене так обігнати.
— Ти просто не хотів зізнатися, що я була швидшою! — Лія зухвало підморгнула йому, грайливо штовхаючи в плече. — А пам'ятаєш, як ти, Вово, вчив мене, як правильно бити по м'ячу?
— Звісно, пам'ятаю! Тоді ти ледь не вибила вікно в спортзалі, — Вова розсміявся, згадуючи, як багато зусиль доклав, щоб навчити Лію.
Їхній сміх лунав на всю шкільну територію, і цей момент був по-справжньому щасливим. Проте Коля зрозумів, що він хоче більше, ніж просто дружби з Лією, і це відчуття ставало сильнішим з кожним днем. Пізніше того вечора, коли вони вже прощалися, він попросив Лію трохи затриматися. Вова, киваючи, що зрозумів, вирушив додому сам, з посмішкою і прихованим смішком.
— Ліє, я давно хотів тобі сказати... Ти для мене більше, ніж просто подруга чи суперниця, — зізнався Коля, дивлячись на неї з неприхованою ніжністю.
Лія, хоча і передбачала щось подібне, все ж відчула, як у неї прискорився пульс. Вона відповіла, намагаючись стримати усмішку:
— Коля, ти знаєш, що я тебе ціную. Ти став для мене кимось дуже важливим...
Той вечір став початком нової, ще щирішої історії між ними. Відтоді вони не просто проводили час разом — тепер їх пов'язували справжні почуття, і вони стали для один одного найріднішими людьми. А Вова, спостерігаючи за ними, радів за сестру і друга, жартуючи, що тепер він має найкращу «команду підтримки».
Так троє друзів, пройшовши через роки суперництва і жартів, тепер стали однією дружною командою, де кожен був готовий підтримати іншого у будь-якій ситуації. І хоч шкільні роки минали, їхня дружба і почуття тільки міцніли, обіцяючи, що попереду на них чекає ще багато незабутніх моментів
