Аромати долі

7

Джісон не розуміє, що це за відчуття мокрого шершавого язика на його щоці і чому його голова так жахливо болить. Він же вчора усього-лише…О Боже, що він вчора творив взагалі? Хан різко розплющує очі та лякається кота перед обличчям, голосно скрикуючи. Що кіт робить у його ліжку? Стоп. Нова хвиля страху приходить з усвідомленням, що це зовсім не його спальня.

– О, ти вже прокинувся? – заходить Мінхо до кімнати. – Бачу, ти вже познайомився з Суні

Жах остаточно охоплює його, коли він бачить Лі. Може, це все галюцинації його п’яного мозку?

– З тобою все нормально?

– Ні. Краще я б помер вчора, навернувшись зі столу, ніж сьогодні від сорому, – Джісон накривається ковдрою з головою, він не може на нього дивитися

– Коли надумаєш вийти, то я буду на кухні. Там же і сніданок, і таблетки від голови

Пігулка йому б і справді не завадила. Голова розривається від мільйону думок, вчорашнього шампанського і передбачення не зовсім приємної розмови. Хоча Мінхо, на диво, не виглядає злим, і це бентежить найбільше. Тож, подолавши усі внутрішні протиріччя і страждання, погладивши рудого котика на удачу, він доповзає до кухні.

– Кава чи чай? – запитує Лі, простягаючи воду з ліками

– Дякую. Зараз краще кави, – Хан нервово перебирає пальці рук, хочеться кудись сховатися і ніколи більше не виходити на світ. Телефон взагалі варто вимкнути і ніколи не перевіряти чати. – Вибач за вчорашнє

– Проїхали. Вибач мене теж за те, що я так відштовхував тебе

– Гаразд, – Джісон не знає, що сказати ще. Насправді це їхня найдовша нормальна розмова. Ніяковість охоплює їх, перериваючись звуком готування чогось на сковорідці

– Сподіваюсь, ти любиш млинці…з полуничним джемом

– Хіба ти не ненавидиш полуницю?

– Я збрехав. А це компенсація за мою відмову

– Згодиться 

Раптово об ноги Хана треться щось пухнасте. Знову кіт. І скільки їх тут?

– У тебе двоє котів?

– Взагалі троє. Але я здивований, що ти відрізнив Суні від Дуні

– У них різні носики. У одного білий, у іншого рудий. А де третій?