Between the voice and the senses

twelfth

Минав тиждень. Артем і Меліса жили кожен у своєму ритмі, намагаючись впоратися з власними думками й емоціями. Але в душі обох було відчуття, ніби щось залишилося незавершеним.

Артем помічав, як кожна тренувальна сесія стає для нього справжнім випробуванням. Його думки постійно поверталися до тієї розмови з Мелісою. Він розумів, що не сказав тоді всього, що хотів. Його гнітила невизначеність, але він не хотів знову з'являтися в її житті без поважної причини.

Меліса, тим часом, все частіше прокручувала їхню розмову у своїй голові. Її серце було розділене навпіл. Одна частина кричала про те, що Артем заслуговує на другий шанс, інша — нагадувала про біль і недовіру. Вона вирішила, що більше не дозволить страхам чи сумнівам керувати нею. Якщо він їй важливий, то варто це з'ясувати.

Наступного дня Артем сидів у кафе неподалік від спортивного залу, коли побачив у дверях знайому постать. Це була Меліса. Її погляд був рішучим, але водночас злегка тривожним. Вона глибоко вдихнула і підійшла до його столика.

— Привіт, — її голос був тихий, але твердий.

Артем підвівся, здивований її появою.

— Привіт. Ти... ти як?

— Я думаю, нам треба поговорити, — сказала вона, сідаючи навпроти. — Без суперечок. Без образ. Просто чесно.

Артем кивнув, намагаючись приховати хвилювання. Він усвідомлював, що це його шанс, і він не міг його втратити.

— Я слухаю, — сказав він, намагаючись зустрітися з її поглядом.

Меліса зробила паузу, ніби збираючись із думками.

— Знаєш, Артем, я багато думала про нас. Я не можу заперечувати, що ти мені важливий. Але твоя тиша... твій страх говорити прямо... Вони змусили мене засумніватися в тобі. У твоїй щирості.

— Я розумію, — тихо відповів він. — І ти маєш повне право сумніватися. Я зробив помилку, і я це визнаю.

Він трохи нахилився вперед, зосереджуючи всю свою увагу на ній.

— Але я хочу, щоб ти знала, що це не через байдужість. Я боявся втратити тебе, тому зробив дурість. Це був найгірший вибір із можливих.

Меліса подивилася на нього, намагаючись знайти у його словах більше, ніж просто виправдання.

— І що тепер? — запитала вона.

Артем опустив очі на свої руки, а потім знову поглянув на неї.