Between the voice and the senses

eleventh

Наступного ранку Артем прийняв рішення. Він більше не міг ховатися за тренуваннями, матчами та власними страхами. Він повинен поговорити з нею, пояснити все.

Пізнього, дощового вечора він під'їхав до її будинку. Світло у вікнах говорило, що Меліса вдома. Серце стукотіло так гучно, що він подумав, ніби його можна почути ззовні. Зібравши всю сміливість, Артем набрав її номер.

— Привіт, це я. Можна піднятися? Нам потрібно поговорити.

З іншого боку лінії повисла пауза.

— Гаразд. Двері відкриті.

Він увійшов у квартиру, де панувала тиша. Меліса стояла в коридорі, схрестивши руки на грудях. Її погляд був холодним, і це різонуло його сильніше, ніж будь-які слова.

— Що ти хочеш, Артем? — Її голос був спокійним, але відчуженим.

— Я хочу вибачитися, — почав він, але дівчина різко перебила:

— Два тижні. Ти мовчав два тижні. А тепер ти тут, щоб вибачитися? Ти думаєш, що це щось змінить?

— Я знаю, що завинив, — зізнався Артем, намагаючись зберігати спокій. — Я заплутався.

— Заплутався? — Її очі блиснули від образи. — Ти навіть не дав мені зрозуміти, що відбувається. Просто зник. Якби тобі було важливо, ти б не мовчав.

— Мені важливо, Меліса! — голос Артема зірвався. — Мені настільки важливо, що я не знав, як з цим упоратися.

Дівчина подивилася на нього, як на чужого.

— З чим? Зі своїми почуттями? Зі мною?

Артем тяжко зітхнув, провів рукою по волоссю.

— Я боявся зробити крок. Боявся, що зламаю щось між нами.

— Ти вже зламав, — різко відповіла вона.

Між ними повисла напружена тиша.

— Меліса, — почав він, зробивши крок до неї, але вона відступила.

— Ні, Артем. Я не хочу цього зараз. Ти думаєш, що можеш просто прийти і все виправити своїми словами? Я теж повинна розібратися. У собі, у своїх почуттях, у тому, чи варто тобі вірити.

— То дай мені шанс, — благально сказав він.

— Я не знаю, чи зможу, — вона подивилася на нього зі змішаними емоціями. — Я не готова зараз до розмов.