•Зів'ялі квіти•

8 Частина. Менше метра.

Минув жовтень, за ним і листопад. Середина грудня.
Ніка з Костею майже завжди кидали сумні погляди один на одного, їм було тривожно тільки від думки, що міцної дружби вже ніколи й не буде. А жаль... Вечорами вони частенько згадували один про одного, але не наважувалися нагадати про себе... Так минуло два з половиною місяця. Це може здатися дивним, але, Ніка не змогла більш терпіти...
Природа давно змінила свій образ. Від різнокольорової листяної баби залишились тільки в'ялі листочки під пухким снігом. Білі завії то з'являлися ніби з-під землі, то зникали в мороці хуртовини. Удень вітер жалібно скиглив, затягуючи свою вже зимову мелодію. Уночі він жбурляв землею пригорщі снігу, скаженіючи, ганяв по білій пустелі навперейми з потойбічними силами.

Сьогодні надивовижу теплий ранок. Уже наближається Новий Рік, а вулицею пройшлося сонечко, змушуючи виблискувати білий сніг. Ніка мала намір уже не йти до школи, але думка про Костю ніяк не залишала її в спокої.
***

-Привіт, красуне.-Аня весело зиркнула на Ніку, і розпочала ранковий діалог.

-Привіт,Аню. Це правда, що зимові канукули будуть 3 тижні?

-Так! Уявляєш?? Ох і відпочинемо ми.- Аня мрійливо втупилася в стелю, уже будуючи плани на зимові канікули.

-Хахахаю перестань. Знаєш, скільки всього нам зададуть додому? Ото будеш усі канікули корочитися над уроками.

-Не говори дурниць. Учителі в нас добрі. Самі, гадаю, розуміють, що дітям потрібен відпочинок. За канікули вони наберуться сил, і повернуться енергійними і вдвічі розумнішими.

-Ти справді так вважаєш? Ну добре, ходімо на уроки, а то запізнимося.-Сміючись, але вже напружено мовила Ніка.

Ніка
Аня, до речі, почала зустічатися з зіркою школи- Бредом Марвіном. Він навчається в 11-му, і я дуже сумніваюся, що ця зірка щиро любить Аню. Ну, а якщо чесно, то за подругу я не хвилююсь. Аня зможе дати будь-який відпір.
***

За спиною подруги вона помітила Костю. Ніка давно вже зрозуміла все, але боялася зробити ще гірше.
Дівчина ступила крок, потім ще один. Костя стояв спиною, тому не бачив її. І ось між ними менше метра.

-Костя...-вона постукула пальцем по його спині.