American Hero/American Loser

2. Дарсі

    Навіть найсучасніші будівлі Оклахоми віддавали провінціалом. Усе таке старомодне та дрібне. Хоч, скоріше за все, не було аж таким жахливим, як уявляла собі Енн. Там, в її уяві, зараз творився жахливий безлад. Керувало усім збентеження, адже вона була сама посеред вулиці, та безліч інших емоцій теж долучались до вихору.
    Легкий вітерець також був назовні. Вона стояла посеред вулиці та була вдягнена надто тепло для цієї погоди. Уже втратила відчуття часу. Ще всередні можна було вимірювати тих півтори години, але коли вона від нетерпіння вийшла на вулицю, то пройшло вже невідомо скільки.
    "З хорошою репутацією". Ця людина, певно, просто забула про свою племінницю, яка поняття немає, що робити в цьому ворожому місці. Як легко заробити "хорошу репутацію", коли навіть не бачишся з цими людьми. Енн мала зателефонувати матері, коли приїде. А та мала розклад прибуття літаків, тому вже, певно, кусає лікті через свою ненаглядну дитину.
    Непомітно, проте відчутно, наче порив вітру, посеред людей замаячіла жінка. Вона притягувала увагу всім своїм виглядом: начесане фарбоване волосся, кілька величеньких татуювань, нерівномірно розкиданих по тілу, але найбільше все ж своїм декольте.
     Окидаючи поглядом натовп, жінка зупинила свій погляд на Енн та почала привітно махати рукою.
    "Ні. Ні, ні, ні",- просто не хотілось вірити, що це саме та людина, яка за нею прийшла. Що ВОНА буде ростити її протягом наступних років.
    "Можливо, ще не все втрачено? Можливо, це просто хтось, кого послали мене зустріти".
    - Привіт! Мене звуть Дарсі, я твоя тітка, - вона старалась люб'язно усміхатись, але її міні-спідниця промовляла красномовніше.
    Вона розбила всі надії цими словами. Сподівання на усе хороше тріснули від її тихого голосу.
    До нового "дому" пройшлись пішки. Енн підозрювала, що грошей на таксі просто не було. Якщо Оклахома в аеропорту здавалась відстійним місцем, то лише через те, що решти вона ще не встигла побачити. Цих розвалених та побитих доріг, потрощених труб та слідів гидких паразитів.
    Хоч в, імовірно, найгіршому з районів захалустя, Дарсі мала все таки не останню подобу домівки. Він знаходився біля вулиці, якій непощастило потрапити на цю межу.
    Халупа скоріше нагадувало кубло. Бджіл, чи ведмедя. Повсюди волосся, розкидані речі, й комахи тут однозначно водяться. Дарсі мовчки провела племінницю до її кімнати. Контрастуючи з усім іншим, тут було непогано, проте вона просто надто різко занурилась у низи.
    "Чорт, навіть не хочу знати, для чого призначалась ця кімната", - подумала Енн, глянувши на плями невідомого походження на шторах.
     Вбогий стіл скромно притулився в закутку, а диван, що має слугувати і ліжком розкидався набивкою, лише присядеш. Усе. Всі її пожитки нервово лягли у шафу і тепер вона офіційно в новому житті. Просоченому наскрізь цим смородом.
    Дарсі покликала племінницю в найкращу кімнату - кухню, де займав горде місце перед плитою запилючений ноутбук.
    - Ось, і Енн підійшла, - кинула Дарсі в екран. Сама вона уже виглядала по-іншому. Зникло і декольте, і спідниця, і її макіяж. Натомість, вони змінились на пристойний буденний одяг.
    - О, донечко, ходи-но сюди, - викликав мурашки мамин голос.
    Несміливе "привіт" її таки не заспокоїло.
    - Чому ти так довго не дзвонила?
    - Ми ще їздили по місту, я знайомила малу з новим домом, - перебила Дарсі, гладячи заодно дівчину по голові.
    - Ну... І як тобі Оклахома, люба?
    - Тут класно, - в ногу її штовхнула тітка, мовляв "недостатньо брешеш", - Від Лондону мало чим відрізняється, - приправила ще й найщирішою посмішкою, яку лише могла видавити.
    - От і добре, моя маленька, - потім перевела погляд на сестру, - Завжди знала, що на тебе можна покластись.
    "Фак".
    Чому вона мусила брехати?
    Провина.
    Безпорадність
    Біль.
    Безнадійність.
    Вони здавлювали її, оповиваючи зашморгом навколо шиї.
    А тепер, до них додалась ще й брехня.
    - Чуєш, мала, - безцеремонно ввірвалась жінка, уже при параді, - Непогано зіграла. Ну, не найкраще звісно, але з часом навчишся. А, і ще, - схоже вона хотіла додати щось незручне, - Надіюсь тобі не заважатимуть гучні звуки.
    Майже одразу в двері почувся дзвінок. Дарсі хряснула чим сильніше дверима та поспішила відчиняти.
    Почулось якесь басовите бурмотіння. Отже, чоловік.
    - Гроші вперед, - строго і владно перебила, - Пройдемо в спальню.
    Звуки таки заважали. Гучний, видно, був "клієнт".