American Hero/American Loser

3. Гайд-парк нового покоління

    Тік-так.
    Тік-так.
    Тік-так-так.
    Настінний годинник був зламаний. Щиро кажучи, Енн здивувалась, що він взагалі працюють. Фігуристі жіночі силуети скоріше спотворювали, ніж прикрашали табло.
    - Енн, прибери в моїй кімнаті, скоро клієнт підійде! - звідкись, наче здалеку врізався прямо у вушну раковину крик Дарсі.
    Ліжко, ложе чи берлога, смерділо своєю бридотою все більше по мірі наближення. Енн з закритими очима обхопила гидку субстанцію.
    "Фак. Що ж вона могла робити на тому ліжку?"
    Обличчя одразу скривилося, коли дівчина мимоволі це уявила.
    "Срань Господня, - Енн полегшено скинула це у закуток теоретичної ванної кімнати, - Боже, просто дай мені сил це пережити".
    Вона задумливо склала руки, не звертаючи уваги на чергове завивання Дарсі.
    - Слухай, гівно мале, ти що, надумала мене ігнорувати?! - коли тітка все ж знайшла її у скупих тридцяти квадратних метрах, з уст вирвався не то смішок, не то зітхання. - Ти що... Молишся? - вона заіржала, тепер наповну. - Слухай, а тобі вже хтось встиг сказати, що Санта Клауса не існує? Ох, - віддихувалась заіржавіла проститутка, - ну ти й дотепна. Ей, коли з тобою старші говорить, треба на них дивитись, а не на твого уявного друга, - від нападу злості Дарсі штовхнула племінницю ногою.
    Енн від несподіванки скрикнула, одразу ж перервавшись, коли лице наштовхнулося на тверду плитку.
    Тітка нервово вкусила губу, зрозумівши, що перестаралась.
    - Ну все... Забирайся звідси. Бігом!
    "Я не буду плакати. Я не буду плакати. Я обіцяла собі, що більше не буду" - але на опухлій губі з'явився солений присмак.
    Ні, Енн не буде більше туди повертатись. За місяць мама так ні разу не подзвонила, щоб спитатись, чи її дочка влаштувалась у школу. За місяць вона так і не наважилась написати Джастіну. За місяць рудий бездушний чорт так і не піддався на її благання піти в найближчу школу. За місяць все, що вона отримала - десяток синців. А тепер ще й розбиту губу.
    Колись вона, роздратована, йшла у Гайд-парк. Дівчина запримітила скупчення рідких дерев і за звичкою попрямувала туди.
    Листя час від часу трепетно торкалось землі. Енн готова була провести тут ціле життя, якби її постійно не пощипувала прохолода. Але не вона одна, як виявилось.
    Недалеко шуміла купка обшарпаних, передаючи по коду такі ж обшарпані пляшки. Енн мимоволі зупинилась, заслухавшись їхніми примітивними басовитими голосами. Але ті замовкли, щойно побачили що хтось на них так безпожно витріщається. Енн не зрозуміла натяку і так залишилась стояти.
     - Чого треба? - гавенув один.
     Вона лиш відкрила рот, наче риба хапала повітря.
    - Хочеш теж бухнути, - почувся тихий безпричинно смішок.
     Дівчина механічно кивнула.
    Алкоголь - це завжди було щось наче яблуко від сатани. Будь-який досвід та раціональне мислення кричали, що наслідки хорошими не бувають. Та англійка на лавочці у Гайд-парку бридилась від одної згадки.
    Отвір пляшки повільно перетворювався у дуло, поки рівномірно наближався з ефектом заповільненої зйомки.
    Як світанок торкнувся передмістя Оклахоми, дівчина з впалими щоками беззвучно торкнулася дверей ненависного дому.

P.S. сорі гг, сорі Христя 😥 екзамени, лінь, відсутність натхнення - життя одним словом, постарайтесь не злитись