Не Забуду

1

Мене звати Кейт, мені 17. Мої батьки сьогодні переїжджають в інше місто, тепер я буду жити в Брукліні. Це все через батькові справи в бізнесі, так для нього буде вигідніше, мама його, звичайно ж підтримала, і не залишати ж мене саму.
Зараз я сиджу в літаку, в мене немає ніяких емоцій, суцільна байдужість, сліз не залишилося. Дивлюся у вікно і думаю:"Прощавай Вісконсен. Прощавайте всі. В мене починається  нове життя."
За день я сильно втомилася, тому заснула.
Я прокинулася, ми здійснюємо посадку. Біля мене сидить мама, тато з якимось чоловіком сидить ззаді. Я вийшла, на вулиці було досить холодно, оскільки повітря вже давно було осіннім, я поглянула на маму, вона мені ніжно усміхнулася.
За 5 хвилин ми вже сиділи в таксі, і їхали до нашого нового дому.
- Ось ми і приїхали,- сказав тато.
Я вийшла з машини, переді мною стояв невеликий будинок у вікторіанському стилі, з маленьким газоном.
Тато витягнув валізи, тоді я взяла свою і підійшла до дверей, вони  були білими...якось незвично. Мама відкрила двері, я зайшла всередину, тут було доволі затишно, кухня була зправа, хоч щось звичне. Проходячи розкішну вітальню, я піднялася дерев'яними сходами на другий поверх в свою кімнату. Вона була просторою. Стіни були пофарбовані в ніжно-зелений колір, біля вікна з широким підвіконням стояло дерев'яне ліжко, біля нього стояла дерев'яна тумба кольору темного дубу. Зліва стояла шафа для одягу, я відкрила її, вона була пустою, а чого ж ще я очікувала?
Зліва було дзеркало, я підійшла до нього, звідти на мене дивилася досить мила дівчина з зелено-карими  очима, та довгим, прямим, каштановим волоссям. Тут була ще одга тумба, на якій я думаю розмістити косметику, і все з нею зв'язане. Я пішла далі, зправа від ліжка, при самій стіні стояв стіл, я провела  рукою по ньому, він був гладеньким, зовсім новим. Він був з поличками. Я поставила на одній нашу сімейну фотографію з пікніка.
Я розпакувала багаж, потім спустилася вниз.
-Влаштувалася, доню?-Спитала мама.
-Ага.
-Пройдіться містом, погуляйте трохи, згодом привезуть решту речей,- звернувся тато до мене з мамою.- А я поки владнаю деякі справи, довго не затримуйтеся.
-Добре, любий, - відповіла мама і поцілувала тата.
Я взулася і вийшла, поки я чекала, побачила, що з сусіднього будинку вийшов гарний хлопець, шатен, він мені усміхнувся, і я усміхнулася йому у відповідь.
-Куди підемо, доню?-Вийшла мама.
-Не знаю, давай у якийсь парк.
-Як хочеш.
Наступні 2 години ми ходили незнайомим містом, сиділи у парку, їли морозиво, розмовляли. З хорошим, легким настрієм ми повернулися додому. Я піднялася наверх, прийняла ванну, і пішла спати. Завтра мене чекає важкий день.