Не Забуду

5

Я прокинулася, сходила в душ, де мене їли сумніви і варіанти перебігу наступних подій, що відбудуться буквально через годину. Я відтягувала час, хоча знала, що все одно мені доведеться за все відповісти. Я неохоче вдягнулася, тоді  зібрала сумку, легко намалювалася, вкусила тост, і вийшла. Сьогодні я йшла сама, оскільки в тата були важливіші справи.
В кращому випадку він просто накричить, а в гіршому...я прокинувся від білого світла, і специфічних запахів на ліжку, довкола будуть ходити лікарі і медсестри, або ж біля мене будуть сидіти мої батьки, мама буде плакати, а тато з сумом дивитися десь вдалечінь крізь чуже пластикове вінко. Мене буде корчити від болі так, що я не зможу поворухнутись. А може Алекс не настільки тупий, щоб просто мене побити? Він придумає щось посерйозніше. Я йому виплачу компенсацію, або ж він назве таку суму, що мені аж очі на лоба вилізуть. А може він буде мене шантажувати чимось, і в кінці-кінців я покінчу життя самогубством? Стечу кров'ю, що буде литися неспинним потоком з вени? Чи засаджу собі драматично ніж в серце? А може політаю перед смертю?
Ви подумаєте, це лише світшот, дитиною, заспокойся. Але я не така. Я так не зможу.
Я майже біля школи. Я не знаю що сказати, як виправдатись на його прохання тільки не зіпсувати світшот.
Розкажу правду, а там нехай буде те, що буде.
Я переступила поріг школи. Загадкові коридори наводили тепер на мене жах. Я повільно підійшла до своєї шафки. 8257. Вона відчинилися, я поклала туди книжки, взяла тільки фізику. Я закриваю шафку.
-О, чорт,- викрикнула я, переді мною стояв Алекс.
-Принесла?-Байдуже спитав він, дивлячись мені прямо у вічі. І що мені відповісти?
-Взягалі то...я...
-Де мій світшот?-Холодно спитав він.
-Ну я...-В мене всередині все застигло. Боже, врятуй мене. Я видихнула, закрила очі і...-Я його зіпсувала.
-Ти... що зробила?-В непорозумінні спитав він.
-Я зіпсувала його.
-Ти найменшого уявлення не маєш про його вартість.-Судячи по його голосу, мені кінець
-Мені шкода.
-Після уроків чекай мене на стадіоні. І тільки попробуй не прийти.
Моя смертна кара відкладається ще на кілька годин. Спасибі, Боже.
До кінця уроків в мене настрій так і не з'явився, на уроках я не була зосереджено, оскільки думками я була зовсім в іншому місці.
Час так швидко пройшов...вже останній урок. А може він не такий поганий і пробачить? Але з чого б це йому тоді кликати мене на безлюдний стадіон?
Весь клас починає голосно сміятись, що повернуло мене до реальності.
-Міс Добсон, здається ви не з нами.-Я знову щойно облажалась.
-Вибачте, я просто...
-Нічого не слухали,- перебив вчитель.Я винувато опустила очі донизу. -Надалі будьте уважнішими.
Клас ще дивно на мене дивилася. Продзвенів дзвінко. Я встала, взяла речі і пішла до шафки.
-Ейнджел,- зупинила я блондинку з кучерявим волоссям, що спадало легкими хлилями по її плечах.
.-Що?
-Де знаходиться стадіон?
-Шкільний?
-Ага
-Зразу ззаді школи. А тобі нащо.
-Просто цікаво, дякую.-Ейнджел косо  подивилася на мене, а потім вже пішла.
Я не знала що буде, я просто йшла.
Він вже стояв там.
-Рухайся,- невдоволено кинув він, пришвидшила свій темп.
- Послухай, мені справді шкода.
-Мене не цікавить шкода тобі чи ні. З тебе три тисячі.
Куплю-Скільки?-Я надіялася, що мені причулось.
-Три тисячі.
-За що?!!!Він коштує від сили 200 долларів.
- А ще моральна компенсація?
- Яка ще моральна компенсація! Де я їх візьму?
-Бери де хочеш, деталі мене не цікавлять.-Він розвернувся і пішов.
Я ошелешена. Три тисячі, три довбані тисячі, та за такі гроші я собі 20 таких куплю. Де я такі гроші візьму? Я нашкребу від сили 500. В батьків попрошу? І нащо неповнолітній дитині такі гроші? Може на роботу влаштуватись? Ні, я не збираюся працювати через якусь тряпку, нізащо.
Додому я прийшла ніяка. Зробила уроки, і лягла.
Завтра принесу 500, нехай і за це буде вдячний.