Це моя блискавка

Смерть бабусі

В одній з лікарень Неаполя лежала бабуся на ім'я Ненсі Бонетті і помирала. Вона була тяжко хвора.Її неможливо було врятувати.
Діалог в одній з палат:
-Бабусю,ти будеш жити!-Сказала я
-Ні,сонечко,не буду! Я знаю,що мені прийшов кінець,тому мушу сказати тобі дещо.
-Що саме?
-Ліза(Так мене звуть),ти вже доросла дівчинка,тобі завтра тринадцять,тому ти мусиш зрозуміти,що віднестись до розмови,яка зараз буде між нами,треба серйозно.
-Розумію.
-Елізабет, коли я помру...
-Ти не помреш, бабусю!
-Всі люди колись помирають.-Хрипло відповіла бабуся.
-Так ось,коли я помру з тобою будуть відбуватися незвичайні речі.Навколо тебе буде скупчуватись весь негатив:блискавка,грім,дощ.
Я могла віддати ці сили мамі,але в неї і так багато клопотів. Ти молода, сильнохарактерна дівчинка і ти справишся зі всім. Найголовніше твоє завдання - врятувати людей,які тобі згодом допоможуть.
-Хто саме?
-Ти сама згодом дізнаєш....ся.
На цих словах у бабусі зупинилось серце.
-Бабусю,ні,ніііііііііііііііі.
Я плакала весь час,поки не заснула в машині. Напевно,мене тато переніс,так як я опинилась не в машині,а в себе на ліжку.
Сьогодні в нас дощ, і я нікуди не піду гуляти. Погода була дуже похмура.
Я сіла за стіл і почала розмірковувати вчорашній день. Кого ж саме мала наувазі бабуся і чому я маю його захищати?
Дзвінок в двері. Це,напевно,до тата, тому я не сходила.
Через секунд 20 після дзвінка мене покликала мама.
Коди я зійшла наниз,то біля дверей стояла моя красива мама, волосся в неї русяве, довге. Очі карі,а губи плоскі і дуже гарні. Мама стояла і одною рукою тримала наші вхідні двері,а друга рука в неї звисала. Біля неї стояв хлопець років двадцяти з квітами і спитав мене:
-Молода дівчинко, це ви Елізабет Бонетті?
-Так,саме я.
-Це Вам букет від бабусі.
Я заплакала.Як бабуся все продумала.Навіть букет купила.Я так хочу зараз її побачити. Я взяла квіти,подякувала і побігла наверх. Я швиденько налила воду у вазу і поставила їх туди.
Я сперлась на кулак і дивилася на квіти.
-Як мені все-таки не вистачає бабусі.-Вголос сказала я.
Ззаді себе я почула голос мами:
-Мені також. Вітаю тебе,сонечко.
І вона мені дала коробку,запаковану в гафроновий папір. Я швидко її розпакувала, а там була модна куртка,про яку я мріяла.Вона була шкіряною і чорною.
-Мааам,ну навіщо? Вона ж дуже дорога.Але спасибі величезне.
Я обняла маму і нашепнула їй на вухо дещо,а що саме - скажу пізніше.