Це моя блискавка

Сторінки щоденника

На цьому я зупинилась. Але чому всі решта сторінки - вирвані???
Я набрала Стефана.
-Алло.
-Алло.
-Стефан?
-Ні,Дід Мороз!
-Зараз не до шуток! Ти виривав якісь сторінки з щоденника?
-Хмм,якого щоденника?
-Я ж сказала,зараз не до шуток!!
-Та нічого я не виривав,успокійся!! Давай,бо я занятий,папа!
Я кинула слухавку і побігла розповідати мамі про те,що трапилось. На мою розповідь мама відповіла так:
-Не переживай! Стефан,можливо просто забув,що він виривав сторінки, і завтра тобі їх принесе! Ось побачиш!
-Я просто вже замучилась сидіти вдома!!!! - З криками і плачем промовила я.
-Не плач,доню! Ми тобі з татком допоможемо всім,чим зможем! Обіцяю.А знаєш,що? Я прямо зараз піду до Стефана!!
-Дякую,мам!!!
Коли мама вийшла,то я не знаходила собі місця,я не знала,що мені й думати,що в тих сторінках,які вирвані.З одного боку я дуже сильно боялась прочитати,що там,а з другої сторони мені дуже кортіло це зробити.
Коли мама повернулась,то я сиділа й дивилась телевізор.
-Ось! - Промовила мама.
-Це вони??? Дякую Мам!!! Ти - найкраща!!
- Я знаю! Бігом іди читай.
-Я вставила сторінки в книжку й почала читати.
12 жовтня,1965 рік,субота.
Сьогодні ще двох моїх друзів вдарило моєю ж блискавкою. Мені дуже не добре через це. Чому мої друзі мають страждати через  мене? Це ж неправильно! 
21 жовтня,1965 рік,понеділок.
Сьогодні до мене прийшла Джинні(Та,яку вдарило моєю блискавкою.) І сказала дуже дивні речі,а ще,вона була,мов під гіпнозом.
Вона сказала таке:
-Ти - скарб природи. Але потрібно цей скарб відкрити. Для цього тобі потрібно шість людей,яких....
На цьому сторінка була обрізана. Саме не вирвана,а обрізана.Але чому? Можливо,бабуся не хотіла,щоб хтось читав це,окрім мене.
Я більше не можу!! Це дуже тяжко!! Особливо цілими днями висиджувати вдома.Я сумую за всіма своїми друзями.Сьогодні до мене завітав Люк. Він приніс мені квіти.Це дуже мило.
-Дякую! - Сказала йому я.
-Я все знаю,Ліз!
-Що знаєш?
-Про твої здібності.
-Звідки?
-Ти мені розповіла,поки я був у відключці
-Коли?!
-Коли мене вдарило твоєю блискавкою.
-Так ти все знаєш?
-Так! І я хочу постаратись тобі допомогти у всьому,в чому зможу.
-Дякую!
-Ну,я пішов!!
-Дякую дуже,Люк!
Пізніше до мене прийшла Рената і ще її двоюрідна сестра Міла.
Ми пограли карти. І їм час був йти додому.Але,коли я їх проводжала, то забула,що мені треба відійти.