Забута історія

#4

- То як тут у вас? Розкажи щось - я перервала думки хлопця, попавши в довгий коридор.
- Звичайна каліфорнійська школа, нічого особливого - посміхнувся той.
- Все гаразд? Мені здається ти чимось стурбований...
- Ні, о! Бачиш он того парубка? Це Скотт МакКол. Мій найкращий друг. Отже...
Ми повернулись і упритул побачили рудоволосу дівчину з зеленими очима і добре окреслиними губами.
- Лідія? Так, це Лідія - пробурмотів він.
- Рада познайомитися - фальшиво посміхнувшись, промовила я. Вона з подивом дивилась на мене.
- Хей! - до нас підійшов той самий хлопець, здається Скотт його звали...
Тут мене врятував дзвінок.
- Міс Лаундбері - отямилась я від голосу чоловіка 45-50 років, який от-от збирався представити мене класу. - Це ваші колеги. З деякими Вам буде навіть дуже корисно потоваришувати. - він поглянув на Лідію і посміхнувся. - А з деякими не дуже - погляд впав на Стайлза, який уважно розглядував олівець.
Директор сказав мені зайняти вільне місце, яке опинилось між Лідією та Стайлзом.
Я спокійно сіла, розставивши все на парту.
Після уроку я підійшла до свого шкафчику, а мене окружили недавні знайомі.
- То як тебе звати? - посміхнувся МакКол, показавши свої ямочки на щоках.
- Єва.
- Значить Ейва.. - він подивився на надпис на моєму портфелю. Там було написано моє ім'я.
- Ні - я захихотала. - Єва.
- Що незрозумілого? Ейва! - нахмурилась руда.
- Ні. Єва - зацікавлено подивився на мене Стайлз. Мабуть, там, де ти народилась було таке ім'я, а от в нас воно звучить як "Ейва".
- Саме так - я трохи почервоніла від такого погляду і уваги Стілінски.
***
- Тату, я дома. - з деякою втомленністю в голосі сказала я.
У відповідь тиша, проте я чітко чула, що на кухні щось готується.
- Тату... - я зайшла в кімнату, проте замість батька,побачила чорноволосу жінку.