Забута історія

#5

- Пробачте...Не хочу видатися не ввічливою, але хто Ви такі? - жінка нарешті повернулася і я змогла розглянути її лице: акуратні брови, добре підкручені вії і карі очі. Але очі здавалися такими...глибокими... Зазвичай це блакитні очі порівнюють із глибиною океана, але це щось більше, аніж просто океан.
- Ти, мабуть, Єва? - посміхнулася та. - Головне не хвилюйся! Твій батько...у нього знову стався приступ і він зараз у лікарні. Я там і працюю, побачивши мене він попросив дочекатись тебе і все пояснити,щоб обійшлось без дурнуватих догадок.
Мій погляд опинився на смаженій картоплі з грибами, після чого чорноволоса жінка продовжила:
- Не побачила нічого їстівного у вашому домі, тому вирішила приготувати, бо чекати на тебе мені довелось досить довго.
- А...
- Мелісса. Мелісса МакКол.
Цю фамілію мені доводилося зустрічати і раніше, проте я не змогла згадати кому вона належить.
- Ви читаєте мої думки? - вираз мого обличчя помягчився, тому Мелісса засміялась.
- Я всього лише здогадуюсь. І бачу мені це досить не погано вдається. Отже, мабуть ти голодна?
Я позитивно кивнула головою і поставила портфель на підлогу.
***
- Це дуже смачно. - подякувала я, ставивши тарілку в умивальник. - О Боже, тато!
Я нарешті згадала про нього і вже хотіла вибігати з дому, коли жінка мене зупинила
- Краще його зараз не турбувати.
Мій тато в минулому працював в ФСБ, та потім раптово почались проблеми із серцем, ще коли мама жила, лікар дав важкий діагноз і ми з мамою вважали, що йому залишилось не довго...Але зовсім неочікувано рахунки із життям звела мати, попавши в автокатастрофу. Це було велике горе і для мене, і для Рейа, ще досі я не до кінця це усвідомила.
***
- Ти впевнена, що мені не варто залишатись? Твого батька випишуть приблизно після завтра, отож я можу побути з тобою хоч цю ніч.
- Ні, дякую. Мені часто доводилось залишатись одній дома, тому не варто.
Мелісса поглянула своїм проникливим поглядом на мене, а потім пішла до своєї машини.