Забута історія

#6

Стайлз, Скотт, Лідія - всі вони стояли коло величезного пенька, на якому стояла я, а кругом горів вогонь. Потім Скотт зник, а натомість з'явилося чудовисько з червоними очима, проте ні руда, ні Стілінски не панікували, а лише спокійно спостерігали.
Я різко прокинулась. Це всього лише сон і нічого більше...Але він був таким реалістичним. Я взяла телефон з тумби і подивилася на годину. 6:48, тому сенсу лягати спати далі не було. Я піднялась з ліжка і направилась в ванну кімнату. Прийнявши душ і зробивши всі ранкові процедури, я спустилась на кухню, щоб поснідати. Ми з татом так і не сходили в магазин за продуктами, тому їсти нема що. Я відкрила карту міста на телефоні і виявила, що неподалік від школи є невеличке кафе, де можна перекусити. Я оділа квіткову спідницю трохи вище колін і білу футболку з надписом: "Don't touch me". Також я взвула білі конверси. Закривши дім, я вирушила в це кафе.
***
Я мішала ложкою свою каву і чекала на тістечко, яке ось ось мені мали принести. Знову дзвін дзвіночка, який висів коло дверей і кожен раз коли хтось відчиняв двері, дзвінок дзвенів. Я підняла голову і побачила вже знайомий силует. Це був Стайлз, який розгублено шукав вільне місце. Побачивши мене, він посміхнувся і підійшов.
- Привіт!
- Здоровенькі були)
- Бачу, що сьогодні в тебе кращий настрій, ніж був вчора.
- Так, незважаючи на дивний сон.
- Що за сон?
- Неважливо.
Далі ми розмовляли про всяке різне, коли зрозуміли, що запізнюємося на перший урок.
- Слухай...Чув твій тато в лікарні? - спитав той, коли ми спішили коридором.
- Звідки ти знаєш? - здивувалася я.
- Це не важливо. Важливо те, що нам треба пошвидше його витягнути звідти.